Category Archives: Magazine

Посадиш біля хати калину – будеш мати долю щасливу

Чи знайдеться в світі українська душа, яка не стрепенеться, не відчує щось рідне – рідне при згадці про калину? Звичайно, ні, бо для українців вона – це уособлення життя, краси, кохання, безсмертя роду, любові до Батьківщини. І хоча росте це деревце і в Африці, і в Європі, і в Америці, лише для нас воно близьке і дороге, адже не одне покоління маленьких українців засинало під колискову:

Люлі, дитя, спати, бо пішла десь мати,

Пішла на долину ламати калину,

Калину ламати, дитя напувати.

А скільки пісень про калину співано – переспівано, скільки легенд та казок казано – переказано! Як багато прислів’їв та приказок складено, ось, наприклад, такі: “У лузі калина з квіточками, немов матуся з діточками” чи “Запишалася калина, наче красная дівчина”. Дуже любив калину Тарас Шевченко, в його творах вона згадується близько 1000 разів. Та й у  творах багатьох письменників та поетів усіх часів вона символізує кохання і вірність, одруження і материнство, радощі й печалі.

Калину саджали на щастя і добро біля хати, а ще –  біля криниці, щоб вода була чистою і смачною. Збирати калину до лісу, в луг або до річки ходили колись дівчата, і та, котра першою знаходила кущ, мала бути щасливою. На весіллі калиною прикрашали коровай, гільце, хату, одяг нареченої. З квітів плели вінки, калину вишивали на сорочках, рушниках.

Сумну символіку мала калина у час вічної розлуки з дорогою людиною. Її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців, що символізувало продовження життя та світлу пам’ять. На могилі козака чи чумака, який вирушив у мандри і не зміг повернутися, загинув у дорозі, побратими саджали кущ калини як ознаку того, що тут похований українець. Як символ Батьківщини, вона “проросла” в гімнові січових стрільців:

Ой у лузі червона калина похилилася.

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну розвеселимо!

Неабияка любов народу до калини пов’язана і з назвами населених пунктів, якими рясніє мапа України: Калинівка, Калинів, Калинівське, Калинове, Калинівщина, Калиновець, Калиновий Гай (нараховується понад 100).

Не варто забувати і про цілющі властивості калини. Її й досі активно застосовують у народній медицині від багатьох захворювань.

Широко використовується калина в косметології та кулінарії. З неї готують киселі, муси, роблять сік, наливки, варять желе, варення, просто перетирають з цукром , а приморожені ягоди – чудова начинка для пирогів.

Росте калина і в Канаді, кілька її видів розповсюджені  в Квебеку (усьго ж є близько 200!). Один із видів так і називають – канадським. Його ягоди синьо-чорного кольору, їх також корисно споживати.

Калина дозріває вже у вересні, але лише після перших заморозків вона стає солодкою. Обов’язково заготуйте чудодійних ягід, щоб смакувати ними холодної зимової пори та бути здоровим. А ще краще, посадіть кущ калини у себе на подвір’ї: корисно, красиво і на долю щасливу!

Автор Наталя Русин

10 ПРИЧИН ЛЮБИТИ КАЛИНУ

1. Калина багата на вітамін С, тому при застуді добре допоможе такий напій: розпарені свіжі ягоди розім’яти, змішати з медом і розбавити теплою водою.
2. Відвар з кори калини – чудовий протисудомний і заспокійливий засіб.
3. Ягоди калини з медом або цукром корисно вживати при гіпертонії: вони нормалізують кров’яний тиск.
4. Ефективно допомагають плоди калини в лікуванні
туберкульозу легень: розім’яті ягоди приймати по 1 столовій ложці 3 рази на день.
5. Відвар з ягід п’ють при кашлі, а при ангіні ним полощуть горло. Готують відвар із 10г ягід на 200г окропу. Приймають по 1 столовій ложці тричі на день.
6. Сирі ягоди мають послаблюючу дію.
7. Калиновий сік з медом застосовують у народній медицині для лікування раку молочної залози й для профілактики раку шлунка.
8. Сік з листя калини помічний при діатезах: ним змазують вражені ділянки шкіри.
9. Якщо взимку щодня з’їдати декілька ягід калини, помітно зміцниться імунітет.
10. У косметології свіжим соком з ягід виводять вугрі та пігментні плями. Обличчя змазують калиновим соком, а через 20 хвилин “маску” змивають холодною водою. Також сік заморожують і використовують для активного масажу.

 

КАЛИНОВА НАЛИВКА

Цукор розчинити у воді, додати сік калини і горілку, витримати декілька днів – і наливка готова.

ІНГРЕДІЄНТИ:

200 г соку калини, 150 г цукру, 1л горілки, 1 склянка води.

ЖЕЛЕ З КАЛИНИ

Кетяги калини добре промити, розкласти на рушничку, щоб обсохли. Потім акуратно обібрати ягоди, розім’яти їх дерев’яною ложкою в емальованій посудині, сік витиснути через 3-4 шари марлі. Постипово, добре розмішуючи, додавати цукор, аж поки не отримаємо желеподібну масу. Розфасувати в скляні банки, закрити кришками і зберігати в прохолодному місці.

 

Інші статті журналу за листопад 2017 року

Листопад / Novembre / November 2017

Листопад ставить прощальну крапку, добряче розмиту дощами, у стосунках з осінню. Місяць цей — онук вересню, син жовтню, а грудню рідний брат – окрім назв “падолист” і “напівзимник”, на Поліссі колись іменували нині призабутим словом “братчини”. Так називались обрядові дійства, що в кінці осені з настанням пори відносного відпочинку влаштовувались селянами, які збиралися гуртом на усілякі посиденьки, на вечорниці та досвітки, щоб разом поспівати, пожартувати та розважитися. За тиждень по Михайлу – на Пилипа (27 листопада) – стихали веселощі, не чутно було і весільних музик, бо вже наступного дня починався Різдвяний піст.

Хоч у листопаді небо кошлатиться свинцевими хмарами, періщать часті байдужі дощі чи січе в обличчя дрібний сніжок, женіть геть осінню нудьгу – робіть себе і рідних щасливими. Надіємося, оптимізму і гарного настрою додасть вам журнал “Разом у Монреалі”, зокрема і цей номер.

У рубриці “Наш бізнес” ми познайомимо вас з господарями української крамниці ВАТРА, Геннадієм та Марією Коваль, котрі завжди радо вас зустрінуть, пригостять домашньою випічкою та ковбаскою, власноруч зварять для вас запашної кави.

Про те, що надихає до творчості одного із засновників ансамблю українського танцю “Троянда“ та власника однойменної школи у Монреалі Богдана Климчука, дізнавайтесь у листопадовому РАЗОМ У Монреалі.

Також у ньому ви дізнаєтеся про урочисте відкриття монументу “Пам’ять нації” – витворі відомого скульптора Олега Лесюка, яке відбулося 22 жовтня 2017 р. біля церкви святого Йосифа в місті Оквілл (GTA). Цього року минає півстоліття від створення впливового міжнародного об’єднання Світовий конгрес українців, тож спеціально для наших читачів – інтерв’ю з його головою Євгеном Чолієм. Вшановуючи ветеранів у День Пам’яті (11 листопада), згадаємо разом Героя Канади Пилипа Коновала і Героя України Василя Сліпака – двох українців, чиї подвиги житимуть у віках.

Про українку – принцесу Сіаму і “місце сили” Терношорська Лада в Карпатах – цікавинки для всіх. Виявляється, що цукати та груші помічні від депресії (і не тільки), тож читайте – знатимете тепер і ви.

 

ЗАЛИШАЙМОСЯ РАЗОМ у листопаді!

ТРОЯНДА тендітна квітка на ниві української культури в Монреалі.

Український танок – колоритний, веселий та запальний – вважається одним з найкращих у світі, адже яскраво передає характер нашого народу, засвідчує красу, глибину та виняткове розмаїття і самобутність його культури. Носієм цього прекрасного виду мистецтва та прикладом відданості своїй справі, любові й шани до України та української культури є ансамбль “Троянда”, що, увібравши у себе неймовірний талант і шалену енергію постановника, демонструє професійність виконання, а також тішить глядачів автентичним та яскравим вбранням.

Пропонуємо до вашої уваги інтерв’ю з Богданом Климчуком – одним із засновників ансамблю українського танцю “Троянда” та власником однойменної школи у Монреалі.

  • З чого, пане Богдане, починалося Ваше знайомство з українськими танцями та культурою?

Батьки записували нас з сестрою всюди, куди тільки могли, бо дуже хотіли долучити нас до української культури, і я, насправді, з дитинства купався в ній. До танцювальної школи я потрапив уперше в чотири роки, хоч упирався, плакав і не хотів іти… Відтоді танцюю вже 42 роки! Не пам’ятаю, як пройшов мій 1-й урок, але добре закарбувалося, як мене 16-річного батьки, щоб покарати за якусь провину, не пускали на танці, а я на те казав, що вони не мають права мені заборонити танцювати.

Мої батьки родом з Львівщини, а народився я в Канаді, хоча, не повірите, до 6-річного віку думав, що ми живемо в Україні. І в цьому нема нічого дивного, адже середовище спілкування було лише українське: сусідські діти, українська церква, школа, український магазин, літній табір “Верховина” на оселі, Спілка української молоді… Як я малим мав знати, що я в Канаді?!

  • Як і коли з’явилася “Троянда”?

З дитинства я танцював у ансамблі Марунчака. З часом мені захотілося створити щось своє, осучаснити народні танці, і у 1989р., коли мені виповнилося 18, разом з Тетяною Герасимович, Тарасом Мазепою та Терезою Гросько ми заснували “Троянду”. Щоправда, тоді цей колектив ще навіть назви не мав. Офіційно він був зареєстрований лише через 20 років – у 2009-у.

  • До речі, чи назва ансамблю має якусь історію походження?

До вибору ми підійшли прагматично: оскільки знаходимося на території Квебеку, то підбирали назву за милозвучністю, щоб місцеве населення могло вимовити її без перешкод. У колективі ми намагалися дотримуватися принципів демократії, тож попросили всіх учасників запропонувати свою назву, а потім проголосували. Символ Квебеку – квітка лілія, а наш символ – теж квітка, тільки троянда.

  • Яка мета школи українського танцю?

Найперше, берегти та тримати високий рівень української культури. Школа танцю – моє життя, це кропітка робота, яка забирає багато часу та вимагає самовіддачі. Мені довелося покинути роботу за фахом, щоб дати школі шанс на життя та розвиток. Я відчуваю, що вчити танцю – це моє покликання, тому вкладаю в “Троянду” всю свою душу.                   Безумовно, хочеться через український танок передати наступним поколінням знання, культуру та любов до України.

  • Чи є певні критерії відбору до школи танцю “Троянда”?

Двері школи відкриті для усіх бажаючих від 3-х років і далі без вікових обмежень. Можна приходити і 30-річним, і у 60 – головне мати бажання, адже, якщо тримати себе у формі, то й 80-річним під силу танцювати. До нас приходять не лише навчитися українського танцю, а також приємно поспілкуватися та провести час.

  • Чи танцюють у “Троянді” діти неукраїнського походження?

Так! Є болгари, молдавани, італійці та росіяни. Італійка танцює досі і їй у нас дуже подобається.

  • Що цікавого пропонує ансамбль та звідки ви черпаєте ідеї постановок?

З молодшими групами ми переважно ставимо казки, з середніми – більш традиційні танці, а зі старшими знімаємо відео, готуємо концертні та гастрольні програми, виступаємо на різних святах, концертах, весіллях. Старшу групу я також заохочую платнею за виступ.

Нові ідеї для постановок переважно народжуються з усього, що навколо мене, інколи з побаченого, деколи з почутого. Довкілля – невичерпне джерело нових задумів і щодо постановки театральних вистав. Оскільки кожен танок розповідає якусь історію, то, щоб повернути йому старовинний зміст, я вирішив додати театральний елемент. Завдяки театралізації будь-якому глядачу, обізнаному чи необізнаному, легко і просто зрозуміти зміст танцю, побачити картину загалом.

Намагаюся також осучаснити український танок змішанням жанрів, видозміненням рухів, декораціями, які сам виготовляю. У нас є декоративний зáмок з годинниковою вежею та брамою, куди діти можуть заходити і виходити, є справжній дерев’яний віз. Доводиться, звичайно, багато працювати над виробленням власного стилю колективу, але мені ця робота подобається і хочеться, щоб “Троянда” розвивалася саме в такому напрямку.

У танцювальних композиціях “трояндівці” користуються тридцятьма мною створеними кроками, кожен з яких має своє значення і назву. Наприклад, діти, почувши слово «кінь», вже знають, який рух треба виконувати. Для найменших танцюристів у мене теж свій метод викладання, адже 3-річним діткам ще далеко до розуміння, що таке сцена. Усі кроки, якими я користуюся у своїх постановках, мають казкову історію, отож на кожній репетиції ми пізнаємо нову казку.

  • Чи є у “Троянди” готовий репертуар?

Процес створення годинного виступу дуже трудомісткий і може зайняти кілька років, але на сьогодні “Троянда” має готову півторигодинну концертну програму. З наймолодшими учасниками колективу ми поставили казку «Редька».

  • Поділіться, пане Богдане, своїми планами на майбутнє.

Цього року я вирішив розбити класи на менші групи і тепер заняття проводжу щодня. Робота у невеличких групах довела, що у такий спосіб якісніше та ефективніше опановується техніка танцю. Зараз працюємо над створенням другого диску з великим бенкетним виступом, а перше DVD було представлено ще у 2007 році.

  • Ваш колектив часто запрошують виступати?

Минулого року у “Троянди” було 25 виступів. Нас щороку запрошують Організація Св. Патріка у Монреалі, український фестиваль, а також міжнародні організації та конкурси. Як на мене, не бракує запрошень. При бажанні та за умови регулярного відвідування учасниками колективу репетицій, ми могли би їздити по всьому світу: в Іспанію, Туреччину чи в Коста-Ріку. На жаль, зараз нам бракує дівчат у старшій групі, де 8 хлопців і тільки 2 дівчини. Тож, шановні панянки, ансамбль “Троянда” запрошує вас до танцю!

  • Чи має “Троянда” спонсорів?

Ні, але хочу відзначити внесок «Просвіти», на кошти якої ми придбали професійну вишивальну машинку на 6 голок та пошили чоботи.

  • Де берете костюми для виступів?

Шиємо та вишиваємо самі. Я створюю викройки, а мама допомагає з шиттям. Також я малюю на комп’ютері, вибираю малюнки до строїв, програмую машину і вишиваю. Лише за цим заняттям я можу просидіти годинами, хоч за освітою програміст.

  • Чи відслідковуєте Ви сучасні тенденції у танцях та чи цікавитеся танцями інших народів?

Звичайно. Ансамбль працює у трьох напрямках, і ми, відповідно, готуємо три різні концерти: традиційний, театральний та сучасний, з елементами українського джазу. Намагаючись іти в ногу з часом, знімаємо професійні тематичні відеокліпи. Нещодавно “Троянда” зняла відео “Як ворожка ворожила” під спів тріо “Роса”. З дітьми я поставив виставу, де присутня гра світла: діти вбрані у все чорне, і у танці видно лише їхні рухи, як тіні.

Щодо танців інших народів, то при потребі використовуємо деякі елементи, наприклад, у трагедії про Чорну раду є сцена з турецьким танцем.

  • З якими труднощами зіштовхується сьогодні танцювальна школа “Троянда”?

На мою думку, на сьогодні є світова проблема: діти надто керують своїми батьками, яких зазвичай швидко можуть переконати, що їй, сину чи дочці, більше не варто ходити, зокрема, до школи танцю. Переконаний, що дуже важливо батькам направляти малу дитину, тому що у цьому віці вона ще не усвідомлює, чого хоче.

Усіх українців Монреаля ми запрошуємо до нашого творчого та самобутнього колективу.

Спілкувалася Олеся Валеріо

 

Інші статті журналу за листопад 2017 року

ЧЕРЕЗ ВIКИ МIСЦЕ ЗУСТРIЧI НЕЗМIННЕ: БIЛЯ РОДИННОГО ВОГНИЩА

Хліб – усьому голова, а, коли він спечений із запашними травами полів та за старим італійським рецептом руками української господині, любов з першої… скибки вам гарантовано!

З давніх-давен в Україні гостей прийнято зустрічати хлібом-сіллю. У Монреалі є місце, де вас зустрінуть не лише домашньою випічкою, а й пригостять власноруч звареною запашною кавою та почастують домашньою ковбаскою. Тут враз почуваєшся, як вдома: можна відвести душу, скуштувавши різних смаколиків, приязно поспілкуватися з господарями крамниці  Геннадієм та Марією Коваль, відпочити від буденних справ, зустріти давніх знайомих та просто підняти собі настрій.

Уже другий рік поспіль магазин “Ватра” пропонує широкий асортимент ковбасних виробів та випічки високої якості, бо ж, за народною мудрістю, добра паска, як є ковбаска. Показово, що “своєю” крамницю вважають не лише українці, а й представники інших народів. Кожен тут знаходить собі щось до смаку.

 

  • Чим же особлива атмосфера у “Ватрі”?

Марія: Ми варимо зранку каву і пригощаємо відвідувачів. Коли я щось печу, обов’язково їм теж пропоную. Часто буває, що клієнт заходить до нас засмучений, а вип’є кави, поговорить і виходить у хорошому настрої. Добре слово, як відомо, буває ліпше за мед!

Геннадій: Ми також завжди цікавимося у клієнтів, чи їм чогось бракує у крамниці і намагаємося догодити. Коли людина приходить знову і бачить, що у нас з’явилося те, чого їй не вистачало, вона щаслива. Отож наша місія – ощасливити кожного покупця.

  • Коли у вас виникла ідея відкриття свого бізнесу та які, на ваш погляд, особливості монреальської публіки?

Геннадій: Думка почати свою справу з’явилася досить давно, ще до переїзду в Канаду, але для її реалізації знадобився час. Ми хотіли добре опанувати французьку і англійську, щоб можна було легко порозумітися з місцевими клієнтами. Hа ту пору ми вже досконало володіли італійською й, звісно, українською та російською. Знання польської також тут суттєво покращилося. Наведу приклад: учора до “Ватри” зайшов грек, якого в сусідній крамниці не змогли обслужити англійською, чим він був дуже обурений і сказав, що більше туди не піде, а від нас вийшов задоволений. Отож знання мови – це ключ до успіху.

  • Як давно ви в Канаді, звідки прибули і чи планували зайнятися підприємництвом до приїзду?

Марія: Я – тернопільчанка, а Геннадій з Кременчука Полтавської області. У Монреалі проживаємо восьмий рік, а познайомилися ми в Італії, де, власне, і виникла ідея створити щось своє. Там ми звернули увагу на хороший рівень розвитку і розмаїття сімейного бізнесу: маленькі кав’яреньки, пекарні, м’ясні крамниці. Кожна мала свого власника та історію, свій особливий інтер’єр і атмосферу. У цих закладах завжди гарно обслуговували, спілкувалися. До того ж у кожному було відчуття домашнього затишку! Нас це дуже надихнуло, і захотілося привезти до Монреаля саме ось таку родинну атмосферу.

Геннадій: Я щодня заходив до кав’ярні, де мені подобався запах і старовинні фотографії, з яких було зрозуміло, що цей заклад передавався з покоління в покоління, і можна було побачити, як він виглядав 100 років тому. Це вражало. До речі, ми теж маємо картину, вишиту руками Маріїної бабусі.

Марія: Тоді ми зрозуміли, що розмір крамниці неважливий: чим менша, тим затишніше ми в ній себе відчуваємо. У великому магазині легко розгубитися, адже там лише полички, візочки та каса. Хочеш – бери, не хочеш – не бери, ніхто на тебе увагу не звертає. Цей фактор для нас став визначальним у виборі бізнес-моделі закладу.

  • Поділіться, будь ласка, історією виникнення назви вашої крамниці.

Геннадій: Ватра – сімейне вогнище, місце зустрічі. Це слово також пов’язує нас з прадавньою трипільською культурою, в якій існував культ вогню, тому ватра близька народам, котрі мешкали тоді між Карпатами та Дніпром на територіях сучасних України, Молдови та Румунії. Для нас ця близькість стала очевидною тут, у Монреалі, адже до нашої крамниці приходить, окрім українців, поляків, вірменів, молдаван, ще й багато румунів. Для них “Ватра” – щось своє, близьке їм, як вогник у темряві!

Марія: На наш вогник регулярно сходяться і театр “Стожари”, і товариство “Зустріч”. Часто люди, які давно не бачилися, зустрічаються саме у нас. Що характерно, це не прив’язано до національності, а притаманне абсолютно всім нашим відвідувачам, які приходять, щоб поспілкуватися, приємно провести час та купити чогось смачненького. Виходять від нас вони задоволені. Що може бути краще для господарів крамниці?! Якось дитина сказала своїй мамі: “Мамо, я тут, як в Україні. Мені дуже подобається цей магазин!” А дехто каже: “Ми до “Ватри”, як до церкви”. Якщо коротко, то це саме те, заради чого ми є. І назва закладу цілком відповідає його філософії.

  • А як ви вибирали місце для “Ватри”?

Геннадій: Швидше, за внутрішнім відчуттям. По приїзді до Монреаля ми поселилися у Сан Леонарді разом з італійцями. Якось я проходив повз оце місце і тієї ж миті відчув: саме тут має бути наша крамниця. За кілька років ми відкрилися! До речі, схоже відчуття, ніби невдовзі щось важливе відбудеться у моєму житті, виникло і напередодні зустрічі з моєю дружиною. Нам пощастило, що ми розташовані неподалік історичного українського кварталу, де концентрується українська община: Українська каса “Дежарден,” українські церкви, Спілка української молоді тощо. Це місце фактично знаменне, адже раніше тут був польский магазин “Wawel”, що саме тут започаткував свій бізнес, випікаючи перші пончики. Надіємося, що наша “Ватра” успадкувала успіх попередника.

  • Якими критеріями керуєтеся ви при виборі асортименту?

Геннадій: Головне – це хліб, який неодмінно має бути свіжий. Щось виробляємо самі, а щось замовляємо. До вибору постачальників підхід дуже серйозний, адже ми шукаємо для нашої пропозиції продукцію найвищого ґатунку, незалежно від ціни. Перш ніж відкритися, ми ретельно вивчали попит на продукцію у місцевих магазинах, потім у місцевих виробників.

  • Чим полюбляють ласувати у “Ватрі” монреальці?

Марія: Справді приємно, що до нас приходять і квебекці, і італійці, і греки… Куштують усього потроху, запитують рецепти, люблять вареники, борщ. Ми пригощаємо їх бутербродами за нашими рецептами. Італійці можуть навіть заливний язик купити. Буває й так, що нам приносять скуштувати свої страви і розповідають, як їх готувати. Також ми завжди ретельно готуємося до свят. На Різдво до нас приходять колядники з Колядою, відповідно, я на Святвечір печу маківники, паски – до Великодня, замовляють нам і коровай на весілля. На замовлення ще готуємо вареники, сирники, струдлі з яблуками, з маком і домашню ковбасу та шинку. Для нас, передусім, “Ватра”, – український магазин. Тут є український прапор, ікона, подарована отцем Ярославом з церкви Св. Михайла. По можливості ми охоче підтримуємо нашу громаду, намагаємося брати участь у громадському житті, надавати допомогу, розміщуємо оголошення.

  • Чи вважаєте ви конкурентноспроможним українського виробника на місцевому ринку?

Геннадій: Безперечно. Українським крупам тут немає рівних. Щодо м’ясо-ковбасних та молочних виробів, то у Канаді є чимало приватних сімейних виробництв, які за збереженою від діда-прадіда технологію випускають продукцію відмінної якості.

  • Чи допомагав вам хтось у реалізації вашої мрії?

Марія: Ми дуже завдячуємо Кирилу Гонту та Ользі Полонській з Acco Financial Services Inc. за професійну допомогу, підтримку та рекомендації щодо складання бізнес-плану, звітів. Дуже доречною виявилася порада пана Юрка Кулицького з Каси “Дежарден”, який підказав нам планувати асортимент не лише на український смак.

Формула успіху від Геннадія і Марії Коваль.

Доброзичливість, якісна продукція і любов до своєї праці, адже магазин – це, фактично, наш дім.

Спілкувалася Олеся Валеріо

 

Інші статті журналу за листопад 2017 року

Унікальний та креативний одяг з українським колоритом

Fashion Show

Кожен хрестик вишитий вручну, кожна ідея втілена в життя, кожна річ – особлива, кожна власниця щаслива!

Віце-президент фестивалю, організатор і координатор показу мод
Тетяна Цьомко		 Головний режисер, сценарист і постановник дефіле
Марта Заборна

Шалений успіх свята 2016 р. спонукав організаторів та учасників «Ukrainian fashion show» готуватися до цьогорічного ще ретельніше. І недарма попрацювали: саме показ моди став окрасою фестивалю. На нього зійшлося найбільше відвідувачів та гостей, і вони, безперечно, отримали незабутні враження від побаченого.Як відомо, Український фестиваль у Монреалі – одна з очікуваних та бажаних подій. Цього року своє 18-річчя він відзначив за участі нових музичних і танцювальних колективів, великою кількістю стендів, показом української моди «Ukrainian fashion show», а також порадував чудовою літньою погодою упродовж трьох фестивальних днів.

Ліворуч автор колекції українських строїв Людмила Даценко

Про те, що надихало в роботі щодо творчої реалізації ідеї показу і допомогло перетворити його на яскраве шоу, дізнаємося у талановитої режисерки, сценаристки та постановниці дефіле Марти Заборної – уродженки Івано-Франківська, яка вже 3 роки проживає з чоловіком і двома доньками у Монреалі. Вона, найперше, висловила вдячність організатору та координатору модного показу Тетяні Цьомко за запрошення долучитися до цього проекту і продовжила: «Саме Тетяна, творча та енергійна, задавала бадьорого настрою й надихала. Це вже друге дефіле, і приємно відзначити: ми не стоїмо на місці – ростемо та вдосконалюємося. Наприклад, цього року, на відміну від минулого, було запрошено авторку колекції Людмилу Даценко, дизайнерів Віту Нікітенко та Світлану Мельник – усі три живуть і працюють у Монреалі. Надзвичайно радісно представляти українській та й загалом монреальській громаді творчих особистостей, які не лише підтримують, а й виробляють український продукт у Канаді. Тож я пишаюся, що нам разом вдалося зробити це свято. Хочу, зокрема, відзначити наших моделей, які за декілька тижнів перетворилися у справжніх зірок сцени».

Поділилася враженнями від фестивального показу мод авторка однієї з колекцій українського одягу, представлених на ньому, Людмила Даценко, яка, зокрема, розповіла про те, як створювалася її колекція: «Вдягаючи на себе український стрій, відчуваєш невидимий, але неймовірно сильний зв`язок зі своєю історією та культурною спадщиною, адже саме він увібрав давні традиції нашого народу.

Свою колекцію українських строїв Людмила почала збирати ще дівчинкою, коли до її рук потрапив безцінний подарунок від прабабусі – сорочка, вишита тільки білим і чорним, яку носили в піст. Їй хотілося зберегти накопичений нащадками вишивальницький досвід, тому з часом колекція виросла і тепер можна побачити в ній строї з різних регіонів України, зокрема знаменитий борщівський з Тернопільщини.

Дизайнер українського одягу Віта Нікітенко

«Лише тут, у Канаді, я нарешті змогла реалізувати свою мрію», – повідала нам ще одна учасниця Віта Нікітенко, котра також представила українській громаді на фестивальному показі свою модну колекцію. Творче кредо Віти Нікітенко – поєднення різних типів тканини для створення унікального та оригінального одягу. Завдяки чудовій техніці шиття та витонченому смаку молода дизайнерка створює вишуканий та елегантний одяг.

Про себе, свій шлях до успіху, про людей, котрі допомагали і наставляли, вона сказала ось що: «З раннього дитинства любила шиття та цікавилися дизайном модного одягу. Хоч першу роботу «створила» у 10-річному віці, проте, всупереч своїй творчій натурі, отримала освіту у сфері міжнародної економіки і працювала за фахом аж до переїзду до Канади (2009 р.). Розуміючи величезний спектр відкритих тут можливостей для самореалізації, я вирішила кардинально змінити свою професійну діяльність. Перший крок – навчання в коледжі LaSalle за напрямком «Мода та дизайн», який я успішно закінчила цього (2017) року, потрапивши до десятки найкращих студентів випуску». У коледжі, зі слів Віти, мала можливість навчатися у відомого місцевого дизайнера Sonia Leclair, яка по закінченні сесії запропонувала співпрацю в своєму ательє «Anomal Couture». Завдяки цьому Віта здобула багатий досвід у галузі жіночої моди.

Дизайнер українського одягу Світлана Мельник

«Унікальність я шукаю завжди і в усьому та й креативності потребую постійно. Вишитий одяг – це те, без чого я не живу! – поділилася своїми життєвими постулатами учасниця показу української моди на монреальському фестивалі Світлана Мельник. – Вишивка відіграє дуже велику роль в моєму житті. Створюючи сорочки та сукні, я зрозуміла, що кожна річ неповторна. І чим більше я творю, тим більше виникає ідей і натхнення творити й творити… Українську вишивку, я переконана, можна вдосконалювати, урізноманітнювати та осучаснювати вічно».

На фестивалі була представлена перша її колекція вишитого одягу, що створювалася протягом 5-ти років. У ній присутні орнаменти сторічної давнини, які, на жаль, уже знищені часом і потребують повного відновлення. Також у колекції є одяг, дизайн якого Світлана розробила сама і сама вишила від першого і до останнього хрестика.

Світлана Мельник дає нове життя вишиванкам, які могли бути втрачені назавжди. Беручи за основу елементи автентичної вишивки, вона чудово демонструє, що створене колись прекрасно збереглося і сьогодні має особливе значення. Її вінтажна колекція вишитого одягу – вдале поєднання українських народних традицій минувшини і сучасності, яким дизайнерка прагне підкреслити: світ вишиванки настільки різноманітний, що неможливо не любити цю незбагненну вічну красу.

«Тільки українки та парижанки вміють вдягатися зі смаком! Ви не повірите, як чарівно вбираються дівчата, парубки теж ладно… це дійсно народний, зручний і граціозний костюм, дарма, що здоровенні чоботи. А які дукати, моніста! Головні пов’язки, квіти! А які лиця! А яка мова! Просто краса, краса і краса!»

Ілля Рєпін, художник

From Ukraine With Love

Компанія From Ukraine With Love представила колекцію вишиванок від одних з найкращих українських брендів Etnodim, Rabokin, Vilni Ludy.

 Etnodim – розробив сучасну колекцію вишитих сорочок та суконь, якими сміливо можна збагатити свій гардероб. Вишиванки зберегли традиції минулих поколінь та стали світовим трендом. Етномотиви, льняна тканина, нові оригінальні форми, зв’язок минулого з сучасністю – це все гармонійно поєднано у жіночій лінійці одягу українського бренду.

Rabokin – український виробник сучасних та стильних вишиванок на щодень. Над нами працює професійна з багаторічним досвідом роботи команда фахівців з крою, вишивки і пошиття.

Vilni Ludy – майстерні з виготовлення сучасного одягу з використанням традиційної української вишивки. Метою створення бренду є відродження забутих традицій для усвідомлення сучасним поколінням себе як нащадка народу з давнім глибинним культурним корінням.

Тетьяна Цьомко, Олеся Валеріо

Усі світлини Viorel Margineanu-PHOTOGRAPHER

 

Інші статті журналу за вересень 2017 року

«Щоб досягти чогось у житті, треба вчитися, працювати і бути доброю людиною».

Ці слова – формула успіху від Галини Головки. Свого часу любов до математики підказала їй шлях до вершини, і ось сьогодні ми знаходимося в фінансово-діловому центрі Монреаля, де за адресою 1010, rue Sherbrooke Ouest, у фешенебельному офісі з розкішним видом на місто знаходиться аудиторська компанія Tretiak Holowka Inc. Тут на найвищому рівні обслуговують приватних та корпоративних клієнтів, до речі, трьома мовами: англійською, французькою та українською. Власницею Tretiak Holowka Inc. є  українка за походженням пані Галина Головка – голова численних українських громадських організацій, надзвичайно обізнана та закохана у свою справу особистість.

Галина Головка

  • Вітаю Вас, пані Галино! Розкажіть, будь ласка, трішки про себе.

– Я народилася і виросла в Канаді, в сім’ї українців. Мої батьки приїхали сюди після Другої світової війни з України за трудовим контрактом. Мама, зокрема, до міста Квебек, а тато на північ провінції Онтаріо. Цікаво, що познайомилися вони в церкві св. Михайла в Монреалі, згодом одружилися і залишилися тут жити.

  • Як для уродженки Канади, Ви чудово володієте українською мовою. Де Ви вчилися її?

– Звичайно, вдома усі розмовляли українською. Окрім цього, у нас залишилася велика родина в Україні, куди ми часто їздили і зараз регулярно відвідуємо. Хоч канадський говір відрізняється від сучасної української мови, перешкод у спілкуванні ніколи не виникало.

  • Сьогодні Ви власниця успішної компанії Tretiak Holowka Inc з надання консалтингових послуг у сфері бухгалтерського обліку, фінансових вкладень та оптимізації оподаткування для малого та середнього бізнесу. Як давно займаєтеся цією справою і чи вона завжди була Вашим покликанням?

– Зовсім ні. Я вчила математику, яка мені дуже подобалася, і тому навіть не сподівалася працювати в консалтинговій сфері. Так вийшло, що, будучи студенткою, я потрапила до аудиторської компанії на літню вакансію. Мені настільки сподобалася ця професія, що я взагалі змінила факультет!

  • Неймовірно! Що ж Вам так припало до душі і визначило Ваш вибір діяльності?

– Мені подобається працювати з клієнтами. Наприклад, зараз я веду кілька сімейних компаній, чий бізнес передається з покоління в покоління. Наше бюро, до речі, обслуговує вже третє покоління власників. Це надзвичайно захоплююча робота, її не назвеш рутинною, бо потрібно відслідковувати зміни, що відбуваються на рівні законодавств (провінційного, федерального), зміни у діяльності власності чи локації наших клієнтів – кожен новий день не схожий на попередній.

  • Розкажіть, пані Галино, про створення компанії Tretiak Holowka Inc.

– Компанія була створена ще 1970 року паном Василем (Білом) Третяком. У 1989р. я стала її співвласницею, а вже з 2008 року є фактичною власницею, адже усі обов’язки голови Tretiak Holowka Inc. на моїй відповідальності.

  • Хотіли б Ви, щоб Ваші діти продовжили сімейну династію аудиторів?

– Моя донька Адріяна працює разом зі мною. Вона багато допомагає мені, але, на жаль, у неї ще немає права підпису документів. Для цього потрібно, здавши іспит, отримати канадський ступінь сертифікованого професійного аудитора. Тоді, щоб мати офіційне право працювати, необхідно вступити до ордену принаймні однієї провінції. Я, наприклад, член орденів двох провінцій: Квебеку та Онтаріо. Мені, звісно, було б дуже приємно, якби Андріяна пішла моїм шляхом.

  • А чи можуть звертатися до Вас за послугами компанії та фізичні особи з інших провінцій, крім Квебеку й Онтаріо, чи навіть країн?

– Звичайно. Ми досить часто надаємо консультаційні послуги клієнтам з інших канадських провінцій. Маємо також досить розвинену мережу партнерів у Канаді та США, з якими тісно співпрацюємо та можемо порадити нашим клієнтам для подальшого кваліфікованого обслуговування на місці.

  • Які обов’язки передбачає членство в професійному ордені?

– Передусім, щоб стати членом ордену аудиторів, потрібно мати відповідну закінчену вищу освіту, щорічно платити внески та додатково навчатися певну кількість годин. Членство у професійному ордені – це своєрідна ліцензія на право професійної діяльності, мені, зокрема, у наданні фінансових послуг.

  • З якими питаннями звертаються до Вас найчастіше?

– Наша фірма переважно обслуговує малий та середній бізнес. Ми готуємо їх фінансову звітність, надаємо консультації з заощадження коштів, оптимізації корпоративного оподаткування, а також відповідаємо на поточні питання щодо змін у законодавстві, про реформування та вплив цих змін на подальше ведення бізнесу. Окрім того, ми допомагаємо організувати перехід бізнесу від одного власника до іншого та при будь-яких інших структурних реорганізаціях.

Фізичні ж особи та одноосібні приватні підприємці найчастіше звертаються за подачею податкових декларацій. Вони для фірми є більш сезонним явищем, а ось корпоративним клієнтам ми надаємо послуги на постійній основі протягом року.

  • Якими мовами надаються послуги в Tretiak Holowka Inc.?

– Трьома: англійською, французькою та українською. В цьому, безперечно, є певна перевага для тих українців, які ще не дуже добре опанували місцеві мови. Наша компанія тісно співпрацює з Українською касою “Дежарден”, яка пропонує широкий спектр фінансових послуг і, як відомо, активно підтримує все українське.

  • Чим ще, окрім основної роботи, Ви займаєтесь?

– Чимало свого часу я віддаю суспільній діяльності на добровільній основі. Нині я член ради директорів Української каси “Дежарден”, голова монреальської філії Конгресу українців Канади (КУК), очолюю контрольну комісію Світового СУМу, кілька років була очільником Спілки української молоді Монреаля і Канади (СУМ). Це, звичайно, забирає багато часу й вимагає присутності на телеконференціях, засіданнях тощо. Однак я вважаю, що кожна особа повинна віддати частинку себе та свого часу громаді, бо інакше всі ці організації вже давно б не існували. Під гаслом СУМу “Бог і Україна” свого часу виховували мене, ми виховували своїх дітей, а вони тепер – своїх.

  • З таким напруженим графіком та колом обов’язків залишається у Вас час на відпочинок, адже, погодьтеся, він теж запорука успішної праці?

– Ви вірно підмітили: відпочивати мені доводиться нечасто. Зазвичай перша половина року аж до серпня місяця – це найбільш напружений період, коли ми працюємо безперервно упродовж багатьох годин, а деколи і без вихідних. Волонтерська діяльність також займає щотижня годин 10-15. Втім в якийсь момент свого життя я зрозуміла, що мушу робити перепочинок, аби надалі мати сили й натхнення. Отож відтоді стараюся раз на рік, а, якщо є можливість, то й двічі чи тричі, брати хоча б коротеньку відпустку. При нагоді я полюбляю бути на природі, зокрема на дачі, що на оселі “Верховина”, подихати лісовим свіжим повітрям. Також намагаюся щороку навідуватися до родини в Україну.

  • Про що Ви мріяли в дитинстві і про що – сьогодні? Чи здійснилися Ваші мрії?

– Здійснилися. Я мріяла жити краще, ніж мої батьки. Вони приїхали після війни, тато й мама і їхні родини дуже потерпіли від воєнних лихоліть. Дуже прикро, що в Україні рідня наша й зараз потерпає, та, хвалити Бога, я маю змогу їм допомагати. Я хотіла мати свою сім’ю – вона у мене є: троє дітей та вже четверо онуків. Тож і ця мрія здійснилася. Я ніколи не думала про власний бізнес, але так сталося (тепер дуже радію), що свого часу прийняла і виклик, і шанс та завдяки цьому нині можу допомагати людям.

Серед неособистих мрій є ще одна: хочеться, щоб Україна врешті-решт стала на ноги, щоб канадський уряд надалі підтримував її на державному рівні. Мене це дійсно дуже турбує.

  • Рецепт успіху від Галини Головки…

– Насправді, у мене немає такого рецепту. Просто мене батьки вчили так: щоб досягнути чогось у житті, потрібно вчитися, працювати і бути доброю.

Спілкувалася Олеся Валеріо

 

Інші статті журналу за вересень 2017 року

Жовтень / Octobre / October 2017

Обіймає нас жовтень прохолодою й туманами, шепоче шелестом опалого жовтого листя, ніби наспівує колискову… То він ніжний, теплий і тихий, то плаксиво дощовий та вередливо вітряний, але його прощальна осіння краса переважно заворожує, налаштовує на ліричний лад.

Вдихаючи запах свіжого падолисту, кожен, мабуть, бачить і сприймає жовтень по-своєму: комусь здається, що вітер осінній розвіює безжально мрії, в іншого ж вселяє він надії чи дарує кохання. Та, як кажуть, тільки від самої людини залежить, куди вітровій її занесе… Наших читачів він у жовтневому “Разом у Монреалі” перенесе назад, у вересень, щоб розповісти про Ігри Нескорених – до сліз зворушливі змагання мужніх і сильних духом ветеранів, які зазнали тілесних та душевних травм, виконуючи військовий обов’язок, і, зокрема, досягнення української збірної, що вперше брала в них участь. Тут поділимось з вами враженнями від українських вересневих фестивалів.

У рубриці “Наш бізнес” ми розкажемо вам про власницю аудиторської компанії Tretiak Holowka Inc., українку за походженням, голову численних українських громадських організацій, надзвичайно обізнану та закохану у свою справу особистість – пані Галину Головка.

Про те, що надихало в роботі і допомогло перетворити показ моди на українському фестивалі у Монреалі на яскраве і найбільш очікуване шоу дізнаємося з статті « Кожен хрестик вишитий вручну, кожна ідея втілена в життя, кожна річ – особлива, кожна власниця щаслива!», в рубриці традиція та культура

Нова сторінка епопеї про визначних українців – у рубриці “Нашого цвіту”, відкрийте її і, можливо, відкриєте для себе нове славне ім’я.

Про лободу – бур’ян, їжу і цілительку – дізнавайтеся вже зараз, не оминаючи цю статтю. “Разом у Монреалі” повідає про модні тенденції осінньо-зимового сезону, а також запрошує здійснити мандрівку в Україну і завітати в провінційне містечко Тульчин (Вінниччина), багате на культурні та архітектурні пам’ятки.

Рецепти, як водиться, є в кожному номері, тож ділимося ними і в жовтні. Обов”язково щось цікавеньке знайдеться у нас й для маленьких читачів.

 

ЗАЛИШАЙМОСЯ РАЗОМ у жовтні!

Українська Школа ім. митрополита Андрея Шептицького

“Наче весела родина, знову заходимо в клас,
Знаєм, що це Батьківщина школу відкрила для нас.”
М. Сингаївський

Сучасні батьки все більше розуміють, що найвигідніша інвестиція – інвестиція у власних дітей, бо чим більше вкласти у дитину любові, родинного тепла, мудрості і сили попередніх поколінь, тим успішнішою і щасливішою вона буде у майбутньому. А як же бути тій дитині, яка іммігрувала з України в Канаду або яка народилася далеко від своєї історичної Батьківщини? Це питання монреальським батькам-українцям допомагає вирішувати Українська школа ім. митрополита Андрея Шептицького, яку очолює директорка пані Дарія Гуменна. Весь навчальний процес у школі вибудований на тому, аби дати дитині відчуття невідірваності від міцного українського дерева, а вона є гілочкою, частиною прекрасної крони України…

  • Пані Даріє, у звичайну школу ходять тому, що потрібно вчитися, а у Вашу – тому, що хочуть. То чим же, на Ваш погляд, школа імені митрополита Шептицького приваблює своїх учнів?

Я б сказала, що спочатку вона приваблює батьків (сміється). Саме батьки заохочуть дітей піти до школи навчатися української мови, культури, історії України. У нашій школі – чудове розмаїття учнів: діти, народжені в Україні, діти зі змішаних родин, де лише мама чи тато мають українське походження, і діти, батьки яких – друге чи третє покоління українців, народжених у Канаді. Тут школярі здобувають великі скарби нового товариства і різні способи спілкування, на перерві між собою розмовляють трьома мовами: українською, англійською і французькою. Вони всі наші, українські, діти! З часом вони оцінюють ініціативу батьків, я бачу це по випускниках школи, знаю з власного досвіду, адже сама колись закінчила цю школу.

  • Скільки учнів щороку приймає школа і скільки випускає?

З року в рік кількість учнів міняється. Минулого року школа випустила 7 учнів, а прийняла 14 нових дітей і вперше – 10 дорослих, які зростали в неукраїномовних родинах, хоч їх батьки – українці.

  • Якими ви їх бачите щосуботи зранку – втомленими чи сповненими ентузіазму?

Вони різні, наші діти. Деякі приїздять ще сонні, бо живуть далеко від школи і, щоб дістатися вчасно на заняття, прокидаються рано, а інші більш жваві, весело поспішають до школи зустрітися з друзями, дізнатися на уроках про щось нове і цікаве, що різниться від їхнього буденного життя.

  • У такій школі, як Ваша, думаю, випадкових учителів не буває. То ж за якими критеріями обираєте наставників для дітей? Акцентуєте увагу на людських чеснотах чи професійних?

Важливе і перше, і друге, адже наша школа особлива, тож шукаємо вчителів, які, з одного боку, будуть давати дітям хороші знання, з іншого – людське тепло. Хочеться, щоб вони передавали дітям почуття причетності до нашого славетного українського роду з його найкращими цінностями і традиціями.

  • Скільки вчителів працює у школі?

Минулого навчального року було 17, а в цьому очікуємо ще двох нових вчителів.

  • Скільки років минуло відтоді, як Ви, пані Даріє, прийняли директорську естафету від своєї попередниці? Чи багато запровадили змін у школі як її очільник?

На посаді директорки школи я 2 роки. Очоливши школу, як кожна нова людина, запровадила деякі зміни, які відповідають моєму баченню навчального процесу, тому торкнулися вони переважно шкільної програми.

  • Спілкування з учнями і їх батьками завершується у стінах школи чи продовжується і поза її межами?

Українська громада завжди сповнена якихось подій, тому і вчителі, і учні, і їх батьки – ми всі спілкуємося не лише в школі, але й на різних громадських заходах (конкурси, концерти, фестивалі), в яких учні школи беруть участь. Цієї зими, наприклад, ходили з колядою. Багато наших учнів належать до СУМ-у і Пласту, відомих міжнародних українських молодіжних організацій, батьки і учні спілкуються щосуботи після занять, літом – у таборах, на відпочинкових оселях тощо.

  • Давайте поговоримо про предмети, які викладаються у школі. Скільки їх є і які?

Для старших класів запроваджено курс українознавства, до якого входять географія, історія, українська мова, українська література, культура і релігія. У молодших класах немає чіткого поділу на предмети, матеріал подається інтегровано, наприклад, читаючи твір, діти одночасно навчаються і мови, й історії та географії. Я заохочую тих вчителів, які творчо підходять до викладання свого предмету, закріплюють нові знання учнів з допомогою малювання, прикладного мистецтва, та проектами аудіовізуальних презентацій. У нашій школі діє прекрасний дитячий хор, а українського танцю дітей навчають колишні танцюристи славетного ансамблю “Шумка” з Едмонтону.

  • Що Ви вважаєте найголовнішим у своїй роботі як директора Української школи?

Робити, звичайно, все необхідне, щоб школа добре функціонувала, як один злагоджений механізм, і навчальний процес йшов стабільно й успішно…

  • Хто з української громади найбільше підтримує школу?

Ми щасливі, що чимало організацій нам допомагає. Фінансово нас, насамперед, підтримує Українська народна каса Дежарден. Велику пожертву маємо від УНО, допомагають також церковний комітет і Ліга українських католицьких жінок при парафії церкви Успіння Божої Матері та Український фестиваль. СУМ при потребі надає нам приміщення. Багато зусиль і часу віддають школі батьки на чолі з батьківським комітетом.

  • У кожній школі час від часу відбуваються смішні, цікаві або зворушливі історії. Можете згадати якусь із життя Вашої школи?

Я б відмітила одну…. не історію, а подію – візит до нашої школи міністра освіти України Лілії Гриневич, який відбувся восени 2016. Пані міністр побачила, як і чого наші діти навчаються, схвалила роботу педагогів і тішилася тим, що далеко від України українська мова і культура не тільки не забувається, а розвивається.

  • Чи багато у школі бешкетників і чи часто хось попадає на «розмову» в кабінет директора?

(Сміється) Так,  буває. Це ж діти! Та будь-яку малоприємну ситуацію намагаємося швидко і спокійно вирішити, щоб пізніше, згадуючи, разом посміятися з неї.

  • Новий навчальний рік вже не за горами, тож чи буде він чимось різнитися від попередніх?

Багато змін не буде. І дирекція школи, і вчителі, проаналізувавши підсумки минулого року, прибрали з навчального процесу те, що, на наш погляд, не дало бажаного результату, та натомість взяли дещо нове. Літо коротке, а планів дуже багато, тому, на жаль, не все встигнемо втілити до вересня.

  • Пані Даріє, на закінчення розмови розкажіть тим нашим читачам, які хотіли б, аби їх діти навчалися в Українській школі імені митрополита Андрея Шептицького, що потрібно для вступу?

Прийом учнів діє впродовж усього року. На офіційному сайті школи www.ukrainianschoolmontreal.org можна отримати анкету, заповнити і надіслати на вказану адресу. Відповідь з детальною інформацією майбутній учень або його батьки отримають на свій email і все – вперед до знань!

Спілкувалася Анастасія Гарай

 

Інші статті журналу за вересень 2017 року

Монреаль запрошує на фестиваль!

ІНТЕРВ’Ю З ПРЕЗИДЕНТОМ  УКРАЇНСЬКОГО ФЕСТИВАЛЮ

ГРИЦЬКОМ БЕДИКОМ

«Український фестиваль – найважливіша подія в українському календарі Монреаля» – вважає його президент Грицько Бедик. З ним важко не погодитися, бо фестиваль, як ніяка інша подія гуртує і єднає не лише українців Квебеку, Монреаля, але й українців, розкиданих долею по світу, даруючи зустріч саме у Монреалі, саме на фестивалі. Спілкуючись, розважаючись, відпочиваючи, куштуючи українські страви, слухаючи українську музику, ми знову і знову відчуваємо нашу приналежність до єдиної родини і з гордістю повідомляємо Монреалю і всьому світу:

МИ УКРАЇНЦІ!

  • Пане Грицьку, цьогоріч Український фестиваль у Монреалі офіційно досяг повноліття – 18-и святкових, ярмарково-барвистих, голосистих, танцювальних років! Чи буде з цієї нагоди якась особлива програма?

– Будуть, точніше сказати, деякі зміни. У зв’язку з ремонтом наш український парк закритий, отже ми перенесли свято у парк Beaubien, що між 9 і 6 авеню. Програма, як і щороку, обіцяє бути цікавою і різноманітною. Серед концертних цікавинок – виступ українського оркестру «Козак-систем» з Києва. Я мав нагоду бачити його у Нью-Йорку. Прекрасно грає! З Києва також повинна приїхати співачка Олеся Синчук, буде Канадська капела бандуристів, Софі Фрейзер – львів’янка за походженням, що нині живе у Флориді. Традиційно на фестиваль запрошені військові з України. Чекаємо на представників уряду провінції і Канади. У рамках фестивалю відбудеться показ чотирьох українських фільмів. Є гарна новина і для гурманів: цього року кількість кіосків зросте до 50-ти, тож їжі всякої – вареничків, ковбаски, капусти, голубців, шашлику та борщу – буде вдосталь.

  • Фестиваль української культури в усі роки був популярний та проходив з успіхом, але відтоді, як Ви, пане Грицьку, стали його президентом, набув, як говорять в українській громаді, ще більшого успіху. Поділіться секретом, як з хорошого, зробити краще?

– Дякую громаді за таке визнання, але я лише продовжую те, що до мене робили інші. То не я поліпшив щось, а моя команда: комітет фестивалю з 30 людей та близько сотні добровольців.

  • За що Ви вдячні своєму попереднику – колишньому президенту Українського фестивалю?

– Вдячний я не одному, а всім попередникам як за те, що мені передали міцну основу, свого роду фундамент фестивалю, так і за те, що майже всі колишні президенти і віце-президенти продовжують працювати на благо фестивалю, не залишають його.

  • На Вашу думку, успіх заходу такого масштабу залежить більше від суми бюджету чи від професійності людей, які займаються його підготовкою й організацією?

– Безумовно, обидва ці фактори важливі. З одного боку, ми маємо підтримку спонсорів, зокрема УНО, місцевого уряду, Шевченківської фундації, великого спонсора родини Тимертей та головного спонсора – української каси «Дежарден», без найвагомішої допомоги якої, можливо, і фестивалю не було б. Ми завжди шукаємо нових спонсорів  і за межами української громади. Успіх заходу, звичайно, залежить також від людей, бо без їх титанічної праці і альтруїстичного служіння українській громаді таке велике свято зробити неможливо.

  • Назвіть, будь ласка, хто входить до складу комітету, та розкажіть про вклад волонтерів у підготовку свята.

Уляна Мисак – наш бухгалтер, Сильвія Балицька – режисер, Оксана Сеньків відповідає за концертну програму фестивалю, Дарія Козак – за декорацію сцени, а Марійка Суржиця вирішує питання щодо кіосків. Василь Грошко відповідає за логістику. Зважаючи на нове місце проведення нинішнього фестивалю, роботи в них побільшало, адже потрібно знайти місце для сцени, кіосків, наметів. Показом мод, медіа та маркетингом і показом фільмів опікується Тетяна Цьомко, Данило Іванський здійснює звязки з VIP- гостями, а Ольга Янішевська займається сайтом фестивалю.

За розміщення артистів, яких цього року буде чимало (лише у складі Канадської капели бандуристів 40 людей!), відповідає Петро Равський, а Андрій Мазепа зайнятий рекламою фестивалю на телебаченні. У VIP-тенті Розалін Ружитскі годуватиме та напуватиме спонсорів і артистів, Кевін Гефферт смажитиме ковбаски, Антоній Михалик варитиме вареники. Павло Голімбйовский відповідає за «Козак-паб», де гості фестивалю зможуть випити українських напоїв на будь-який смак. Координація роботи волонтерів у полі зору Оленки Прокопів, Тарас Гукало представлятиме невеликий павільйон української історії, де цьогоріч йтиметься про історію дружби французької й української громад від 1998 року. Ігор Черняєв допомагає відеоматеріалами, а Фредерік Дальфон – перекладами перекладами та фото. Марта Заборна готує хореографію на показ мод і тренує моделей. Активно нам допомагає Марійка Фармус і консультує Христина Козак.  Олена Хом’якова опікатиме малечу в дитячому куточку. Ірина Хоменко – наша нова волонтерка. Вклоняюся усім цим людям за тяжку працю.

  • Підготовча робота починається беспосередньо перед святом чи триває увесь рік?

– Під час  фестивалю ми працюємо 18-20 годин на день, але сам фестиваль – то вже вінець роботи. Підготовка до події  починається переважно у листопаді. Комітет збирається, аналізує всі більше і менше вдалі моменти останнього фестивалю, обговорює зміни, поправки на майбутнє. Далі маємо невеличкий перепочинок і в лютому знову беремося до роботи, вже виробляючи стратегію нового фестивалю. Збираємося раз на місяць, ближче до події – 2 рази, а потім і щотижня. Загалом, щоб підготувати такий великий захід, потрібно не менше 800 годин роботи. Коли лунають останні акорди фестивалю, я відчуваю щастя та гордість, що за будь-якої погоди і несподіванок, свято відбулося, тож титанічна робота кожного, причетного до успіху свята, була немарною.

  • Найкращі традиції народжуються у процесі підготовки чи вже під час фестивалю?

– Деякі збереглися ще з часу його заснування, наприклад, благословення фестивалю. Звичайно, запроваджуються й нові, наприклад, показ мод чи запрошення на свято українських військових – традиція, підказана сумними подіями в Україні.

  • Що для Вас особисто означає бути президентом Українського фестивалю в Монреалі?

– Це для мене велика честь. Я новий на фестивалі, а люди, що мене оточують, роками ним опікуються, тож щасливий бути з ними разом та зі своєю родиною, яка поряд зі мною. Вони співають у концерті, продають вареники і за стійкою бару працюють, якщо потрібно.

  • Фестиваль української культури також відвідують неукраїномовні монреальці. Чи зростає їх кількість з року в рік?

– Приємно вам сповістити, що минулого року ми мали за три дні 25 тисяч відвідувачів, і тільки 6 тисяч з них українці. Решта – греки, італійці, ірландці, квебекуа, поляки.

  • Яким Ви бачите Фестиваль у майбутньому?

– Процвітаючим, популярним і дуже  потрібним для поширення  інформації поміж інші народи про наші традиції, історію, культуру, про нашу боротьбу з одвічним ворогом та про надважливість  існування вільної, незалежної, квітучої України в центрі Європи.

  • Чи плануєте якісь кардинальні зміни чи нововведення?

– Великих змін поки що не буде. Цього року – тільки щодо складу виконавчого комітету, бо дехто вже хоче залишити фестиваль, а хтось, новий, приєднатися до команди. Плануємо також розширення комітету і нові посади.

  • Пане Грицьку, залишається лише нагадати читачам, що офіційний сайт фестивалю, на якому гості чи волонтери можуть отримати необхідну інформацію, www.ukefestmontreal.org. та всім нам побажати гарної погоди у дні проведення свята 8-10 вересня 2017.

Автор Ольга Халаш

 

Тетяна Цьомко

 

«Кожен фестиваль – це унікальний проект, особливість якого залежить від кожного члена команди, що вкладає свій талант, своє бачення і свій ентузіазм у спільну справу.»

 

Alanna Mysak CA, CPA

 

«The festival is a joyous event celebrating friendships and all that is Ukrainian, I am proud to be associated as VP finance for the St. Volodymyr Cultural Association and Montreal Ukrainian Festival!»

 

«I can’t think of a better excuse for having a blowout 3 day party. Where  everyone is invited Where you don’t have to be ukrainian to appreciate the rich culture and traditions. To enjoy the music – the singing – the dancing and of course the varenyky and kovbasa. Everybody wants to be  ukrainian during the MUF weekend!!»

Maria Surzycia

 

Інші статті журналу за вересень 2017 року

Вересень / Septembre / September 2017

Гамірне і сповнене руху літо поступилося місцем статечній неквапливій осені. Ще не почався сезон затяжних і бурхливих злив, пронизливих вітрів. Усе навкруги ще зігріте лагідним сонячним промінням і дихає теплим спокоєм і затишком, навіваючи особливий настрій, трохи сумний і трепетно-романтичний. Заснували туди-сюди вуличками, а потім вливаються в безкінечний вранішній автомобільний потік шкільні автобуси, додаючи йому осінньої яскравості. Подорослішалі, відпочилі й засмаглі за літо школярі та студенти з початком вересня, коли вляжуться трохи емоції першої зустрічі після канікул, налаштовуються на нелегку працю – здобуття знань.

Цей перший  місяць осені у Монреалі знаменується традиційним Українським фестивалем, про який розповідає його президент Грицько Бедик. Читайте цікаве інтерв’ю з пані Дарією Гуменною – директоркою Української школи ім. митрополита Андрея Шептицького, що в нашому місті.

У вересні “РАЗОМ у Монреалі” поверне своїх любих шанувальників у серпень оглядом про святкування Дня незалежності України. Про важливі для нашої спільноти вересневі події повідомляє Генеральний консул України в Канаді Андрій Веселовський.

Безсумнівно, зацікавить читачів інтерв’ю з пані Вікторією Карпяк – дочкою легендарного сенатора Павла Юзика. І ще одна ексклюзивна розмова: з лідером популярного українського гурту LETAY. У цьому номері познайомимо вас з киянином Олексієм Ковалем – талановитим сучасним український емал’єром.

Також пропонуємо до вашої уваги інформацію про всіх учасників української збірної команди “Ігор нескорених”. У рубриці “Нашого цвіту” йдеться про славетного українсько-американського скрипаля Олега Крису. На сторінках вересневого “РАЗОМ у Монреалі” – поради д-ра Шемечка щодо способів подолання конфлікту.

Про користь кавунів і динь, нова казка і цікавинки на дитячій сторінці, прості, надійні і смачні рецепти – все для вас. Читайте, пізнавайте, готуйте і будьте здорові!

 

ЗАЛИШАЙМОСЯ РАЗОМ у вересні!