Чи знайдеться в світі українська душа, яка не стрепенеться, не відчує щось рідне – рідне при згадці про калину? Звичайно, ні, бо для українців вона – це уособлення життя, краси, кохання, безсмертя роду, любові до Батьківщини. І хоча росте це деревце і в Африці, і в Європі, і в Америці, лише для нас воно близьке і дороге, адже не одне покоління маленьких українців засинало під колискову:

Люлі, дитя, спати, бо пішла десь мати,

Пішла на долину ламати калину,

Калину ламати, дитя напувати.

А скільки пісень про калину співано – переспівано, скільки легенд та казок казано – переказано! Як багато прислів’їв та приказок складено, ось, наприклад, такі: “У лузі калина з квіточками, немов матуся з діточками” чи “Запишалася калина, наче красная дівчина”. Дуже любив калину Тарас Шевченко, в його творах вона згадується близько 1000 разів. Та й у  творах багатьох письменників та поетів усіх часів вона символізує кохання і вірність, одруження і материнство, радощі й печалі.

Калину саджали на щастя і добро біля хати, а ще –  біля криниці, щоб вода була чистою і смачною. Збирати калину до лісу, в луг або до річки ходили колись дівчата, і та, котра першою знаходила кущ, мала бути щасливою. На весіллі калиною прикрашали коровай, гільце, хату, одяг нареченої. З квітів плели вінки, калину вишивали на сорочках, рушниках.

Сумну символіку мала калина у час вічної розлуки з дорогою людиною. Її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців, що символізувало продовження життя та світлу пам’ять. На могилі козака чи чумака, який вирушив у мандри і не зміг повернутися, загинув у дорозі, побратими саджали кущ калини як ознаку того, що тут похований українець. Як символ Батьківщини, вона “проросла” в гімнові січових стрільців:

Ой у лузі червона калина похилилася.

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну розвеселимо!

Неабияка любов народу до калини пов’язана і з назвами населених пунктів, якими рясніє мапа України: Калинівка, Калинів, Калинівське, Калинове, Калинівщина, Калиновець, Калиновий Гай (нараховується понад 100).

Не варто забувати і про цілющі властивості калини. Її й досі активно застосовують у народній медицині від багатьох захворювань.

Широко використовується калина в косметології та кулінарії. З неї готують киселі, муси, роблять сік, наливки, варять желе, варення, просто перетирають з цукром , а приморожені ягоди – чудова начинка для пирогів.

Росте калина і в Канаді, кілька її видів розповсюджені  в Квебеку (усьго ж є близько 200!). Один із видів так і називають – канадським. Його ягоди синьо-чорного кольору, їх також корисно споживати.

Калина дозріває вже у вересні, але лише після перших заморозків вона стає солодкою. Обов’язково заготуйте чудодійних ягід, щоб смакувати ними холодної зимової пори та бути здоровим. А ще краще, посадіть кущ калини у себе на подвір’ї: корисно, красиво і на долю щасливу!

Автор Наталя Русин

10 ПРИЧИН ЛЮБИТИ КАЛИНУ

1. Калина багата на вітамін С, тому при застуді добре допоможе такий напій: розпарені свіжі ягоди розім’яти, змішати з медом і розбавити теплою водою.
2. Відвар з кори калини – чудовий протисудомний і заспокійливий засіб.
3. Ягоди калини з медом або цукром корисно вживати при гіпертонії: вони нормалізують кров’яний тиск.
4. Ефективно допомагають плоди калини в лікуванні

туберкульозу легень: розім’яті ягоди приймати по 1 столовій ложці 3 рази на день.
5. Відвар з ягід п’ють при кашлі, а при ангіні ним полощуть горло. Готують відвар із 10г ягід на 200г окропу. Приймають по 1 столовій ложці тричі на день.
6. Сирі ягоди мають послаблюючу дію.
7. Калиновий сік з медом застосовують у народній медицині для лікування раку молочної залози й для профілактики раку шлунка.

8. Сік з листя калини помічний при діатезах: ним змазують вражені ділянки шкіри.
9. Якщо взимку щодня з’їдати декілька ягід калини, помітно зміцниться імунітет.
10. У косметології свіжим соком з ягід виводять вугрі та пігментні плями. Обличчя змазують калиновим соком, а через 20 хвилин “маску” змивають холодною водою. Також сік заморожують і використовують для активного масажу.

КАЛИНОВА НАЛИВКА

Цукор розчинити у воді, додати сік калини і горілку, витримати декілька днів – і наливка готова.

ІНГРЕДІЄНТИ:

200 г соку калини, 150 г цукру, 1л горілки, 1 склянка води.

ЖЕЛЕ З КАЛИНИ

Кетяги калини добре промити, розкласти на рушничку, щоб обсохли. Потім акуратно обібрати ягоди, розім’яти їх дерев’яною ложкою в емальованій посудині, сік витиснути через 3-4 шари марлі. Постипово, добре розмішуючи, додавати цукор, аж поки не отримаємо желеподібну масу. Розфасувати в скляні банки, закрити кришками і зберігати в прохолодному місці.

Інші статті журналу за листопад 2017 року

Посадиш біля хати калину – будеш мати долю щасливу

ТРОЯНДА тендітна квітка на ниві української культури в Монреалі.

ЧЕРЕЗ ВIКИ МIСЦЕ ЗУСТРIЧI НЕЗМIННЕ: БIЛЯ РОДИННОГО ВОГНИЩА

Український танок – колоритний, веселий та запальний – вважається одним з найкращих у світі, адже яскраво передає характер нашого народу, засвідчує красу, глибину та виняткове розмаїття і самобутність його культури. Носієм цього прекрасного виду мистецтва та прикладом відданості своїй справі, любові й шани до України та української культури є ансамбль “Троянда”, що, увібравши у себе неймовірний талант і шалену енергію постановника, демонструє професійність виконання, а також тішить глядачів автентичним та яскравим вбранням.

Пропонуємо до вашої уваги інтерв’ю з Богданом Климчуком – одним із засновників ансамблю українського танцю “Троянда” та власником однойменної школи у Монреалі.

• З чого, пане Богдане, починалося Ваше знайомство з українськими танцями та культурою?

Батьки записували нас з сестрою всюди, куди тільки могли, бо дуже хотіли долучити нас до української культури, і я, насправді, з дитинства купався в ній. До танцювальної школи я потрапив уперше в чотири роки, хоч упирався, плакав і не хотів іти… Відтоді танцюю вже 42 роки! Не пам’ятаю, як пройшов мій 1-й урок, але добре закарбувалося, як мене 16-річного батьки, щоб покарати за якусь провину, не пускали на танці, а я на те казав, що вони не мають права мені заборонити танцювати.

Мої батьки родом з Львівщини, а народився я в Канаді, хоча, не повірите, до 6-річного віку думав, що ми живемо в Україні. І в цьому нема нічого дивного, адже середовище спілкування було лише українське: сусідські діти, українська церква, школа, український магазин, літній табір “Верховина” на оселі, Спілка української молоді… Як я малим мав знати, що я в Канаді?!

• Як і коли з’явилася “Троянда”?

З дитинства я танцював у ансамблі Марунчака. З часом мені захотілося створити щось своє, осучаснити народні танці, і у 1989р., коли мені виповнилося 18, разом з Тетяною Герасимович, Тарасом Мазепою та Терезою Гросько ми заснували “Троянду”. Щоправда, тоді цей колектив ще навіть назви не мав. Офіційно він був зареєстрований лише через 20 років – у 2009-у.

• До речі, чи назва ансамблю має якусь історію походження?

До вибору ми підійшли прагматично: оскільки знаходимося на території Квебеку, то підбирали назву за милозвучністю, щоб місцеве населення могло вимовити її без перешкод. У колективі ми намагалися дотримуватися принципів демократії, тож попросили всіх учасників запропонувати свою назву, а потім проголосували. Символ Квебеку – квітка лілія, а наш символ – теж квітка, тільки троянда.

• Яка мета школи українського танцю?

Найперше, берегти та тримати високий рівень української культури. Школа танцю – моє життя, це кропітка робота, яка забирає багато часу та вимагає самовіддачі. Мені довелося покинути роботу за фахом, щоб дати школі шанс на життя та розвиток. Я відчуваю, що вчити танцю – це моє покликання, тому вкладаю в “Троянду” всю свою душу.                   Безумовно, хочеться через український танок передати наступним поколінням знання, культуру та любов до України.

• Чи є певні критерії відбору до школи танцю “Троянда”?

Двері школи відкриті для усіх бажаючих від 3-х років і далі без вікових обмежень. Можна приходити і 30-річним, і у 60 – головне мати бажання, адже, якщо тримати себе у формі, то й 80-річним під силу танцювати. До нас приходять не лише навчитися українського танцю, а також приємно поспілкуватися та провести час.

• Чи танцюють у “Троянді” діти неукраїнського походження?

Так! Є болгари, молдавани, італійці та росіяни. Італійка танцює досі і їй у нас дуже подобається.

• Що цікавого пропонує ансамбль та звідки ви черпаєте ідеї постановок?

З молодшими групами ми переважно ставимо казки, з середніми – більш традиційні танці, а зі старшими знімаємо відео, готуємо концертні та гастрольні програми, виступаємо на різних святах, концертах, весіллях. Старшу групу я також заохочую платнею за виступ.

Нові ідеї для постановок переважно народжуються з усього, що навколо мене, інколи з побаченого, деколи з почутого. Довкілля – невичерпне джерело нових задумів і щодо постановки театральних вистав. Оскільки кожен танок розповідає якусь історію, то, щоб повернути йому старовинний зміст, я вирішив додати театральний елемент. Завдяки театралізації будь-якому глядачу, обізнаному чи необізнаному, легко і просто зрозуміти зміст танцю, побачити картину загалом.

Намагаюся також осучаснити український танок змішанням жанрів, видозміненням рухів, декораціями, які сам виготовляю. У нас є декоративний зáмок з годинниковою вежею та брамою, куди діти можуть заходити і виходити, є справжній дерев’яний віз. Доводиться, звичайно, багато працювати над виробленням власного стилю колективу, але мені ця робота подобається і хочеться, щоб “Троянда” розвивалася саме в такому напрямку.

У танцювальних композиціях “трояндівці” користуються тридцятьма мною створеними кроками, кожен з яких має своє значення і назву. Наприклад, діти, почувши слово «кінь», вже знають, який рух треба виконувати. Для найменших танцюристів у мене теж свій метод викладання, адже 3-річним діткам ще далеко до розуміння, що таке сцена. Усі кроки, якими я користуюся у своїх постановках, мають казкову історію, отож на кожній репетиції ми пізнаємо нову казку.

• Чи є у “Троянди” готовий репертуар?

Процес створення годинного виступу дуже трудомісткий і може зайняти кілька років, але на сьогодні “Троянда” має готову півторигодинну концертну програму. З наймолодшими учасниками колективу ми поставили казку «Редька».

• Поділіться, пане Богдане, своїми планами на майбутнє.

Цього року я вирішив розбити класи на менші групи і тепер заняття проводжу щодня. Робота у невеличких групах довела, що у такий спосіб якісніше та ефективніше опановується техніка танцю. Зараз працюємо над створенням другого диску з великим бенкетним виступом, а перше DVD було представлено ще у 2007 році.

• Ваш колектив часто запрошують виступати?

Минулого року у “Троянди” було 25 виступів. Нас щороку запрошують Організація Св. Патріка у Монреалі, український фестиваль, а також міжнародні організації та конкурси. Як на мене, не бракує запрошень. При бажанні та за умови регулярного відвідування учасниками колективу репетицій, ми могли би їздити по всьому світу: в Іспанію, Туреччину чи в Коста-Ріку. На жаль, зараз нам бракує дівчат у старшій групі, де 8 хлопців і тільки 2 дівчини. Тож, шановні панянки, ансамбль “Троянда” запрошує вас до танцю!

• Чи має “Троянда” спонсорів?

Ні, але хочу відзначити внесок «Просвіти», на кошти якої ми придбали професійну вишивальну машинку на 6 голок та пошили чоботи.

• Де берете костюми для виступів?

Шиємо та вишиваємо самі. Я створюю викройки, а мама допомагає з шиттям. Також я малюю на комп’ютері, вибираю малюнки до строїв, програмую машину і вишиваю. Лише за цим заняттям я можу просидіти годинами, хоч за освітою програміст.

• Чи відслідковуєте Ви сучасні тенденції у танцях та чи цікавитеся танцями інших народів?

Звичайно. Ансамбль працює у трьох напрямках, і ми, відповідно, готуємо три різні концерти: традиційний, театральний та сучасний, з елементами українського джазу. Намагаючись іти в ногу з часом, знімаємо професійні тематичні відеокліпи. Нещодавно “Троянда” зняла відео “Як ворожка ворожила” під спів тріо “Роса”. З дітьми я поставив виставу, де присутня гра світла: діти вбрані у все чорне, і у танці видно лише їхні рухи, як тіні.

Щодо танців інших народів, то при потребі використовуємо деякі елементи, наприклад, у трагедії про Чорну раду є сцена з турецьким танцем.

• З якими труднощами зіштовхується сьогодні танцювальна школа “Троянда”?

На мою думку, на сьогодні є світова проблема: діти надто керують своїми батьками, яких зазвичай швидко можуть переконати, що їй, сину чи дочці, більше не варто ходити, зокрема, до школи танцю. Переконаний, що дуже важливо батькам направляти малу дитину, тому що у цьому віці вона ще не усвідомлює, чого хоче.

Усіх українців Монреаля ми запрошуємо до нашого творчого та самобутнього колективу.

Спілкувалася Олеся Валеріо

Інші статті журналу за листопад 2017 року

Посадиш біля хати калину – будеш мати долю щасливу

ТРОЯНДА тендітна квітка на ниві української культури в Монреалі.

ЧЕРЕЗ ВIКИ МIСЦЕ ЗУСТРIЧI НЕЗМIННЕ: БIЛЯ РОДИННОГО ВОГНИЩА

Хліб – усьому голова, а, коли він спечений із запашними травами полів та за старим італійським рецептом руками української господині, любов з першої… скибки вам гарантовано!

З давніх-давен в Україні гостей прийнято зустрічати хлібом-сіллю. У Монреалі є місце, де вас зустрінуть не лише домашньою випічкою, а й пригостять власноруч звареною запашною кавою та почастують домашньою ковбаскою. Тут враз почуваєшся, як вдома: можна відвести душу, скуштувавши різних смаколиків, приязно поспілкуватися з господарями крамниці  Геннадієм та Марією Коваль, відпочити від буденних справ, зустріти давніх знайомих та просто підняти собі настрій.

Уже другий рік поспіль магазин “Ватра” пропонує широкий асортимент ковбасних виробів та випічки високої якості, бо ж, за народною мудрістю, добра паска, як є ковбаска. Показово, що “своєю” крамницю вважають не лише українці, а й представники інших народів. Кожен тут знаходить собі щось до смаку.

• Чим же особлива атмосфера у “Ватрі”?

Марія: Ми варимо зранку каву і пригощаємо відвідувачів. Коли я щось печу, обов’язково їм теж пропоную. Часто буває, що клієнт заходить до нас засмучений, а вип’є кави, поговорить і виходить у хорошому настрої. Добре слово, як відомо, буває ліпше за мед!

Геннадій: Ми також завжди цікавимося у клієнтів, чи їм чогось бракує у крамниці і намагаємося догодити. Коли людина приходить знову і бачить, що у нас з’явилося те, чого їй не вистачало, вона щаслива. Отож наша місія – ощасливити кожного покупця.

• Коли у вас виникла ідея відкриття свого бізнесу та які, на ваш погляд, особливості монреальської публіки?

Геннадій: Думка почати свою справу з’явилася досить давно, ще до переїзду в Канаду, але для її реалізації знадобився час. Ми хотіли добре опанувати французьку і англійську, щоб можна було легко порозумітися з місцевими клієнтами. Hа ту пору ми вже досконало володіли італійською й, звісно, українською та російською. Знання польської також тут суттєво покращилося. Наведу приклад: учора до “Ватри” зайшов грек, якого в сусідній крамниці не змогли обслужити англійською, чим він був дуже обурений і сказав, що більше туди не піде, а від нас вийшов задоволений. Отож знання мови – це ключ до успіху.

• Як давно ви в Канаді, звідки прибули і чи планували зайнятися підприємництвом до приїзду?

Марія: Я – тернопільчанка, а Геннадій з Кременчука Полтавської області. У Монреалі проживаємо восьмий рік, а познайомилися ми в Італії, де, власне, і виникла ідея створити щось своє. Там ми звернули увагу на хороший рівень розвитку і розмаїття сімейного бізнесу: маленькі кав’яреньки, пекарні, м’ясні крамниці. Кожна мала свого власника та історію, свій особливий інтер’єр і атмосферу. У цих закладах завжди гарно обслуговували, спілкувалися. До того ж у кожному було відчуття домашнього затишку! Нас це дуже надихнуло, і захотілося привезти до Монреаля саме ось таку родинну атмосферу.

Геннадій: Я щодня заходив до кав’ярні, де мені подобався запах і старовинні фотографії, з яких було зрозуміло, що цей заклад передавався з покоління в покоління, і можна було побачити, як він виглядав 100 років тому. Це вражало. До речі, ми теж маємо картину, вишиту руками Маріїної бабусі.

Марія: Тоді ми зрозуміли, що розмір крамниці неважливий: чим менша, тим затишніше ми в ній себе відчуваємо. У великому магазині легко розгубитися, адже там лише полички, візочки та каса. Хочеш – бери, не хочеш – не бери, ніхто на тебе увагу не звертає. Цей фактор для нас став визначальним у виборі бізнес-моделі закладу.

• Поділіться, будь ласка, історією виникнення назви вашої крамниці.

Геннадій: Ватра – сімейне вогнище, місце зустрічі. Це слово також пов’язує нас з прадавньою трипільською культурою, в якій існував культ вогню, тому ватра близька народам, котрі мешкали тоді між Карпатами та Дніпром на територіях сучасних України, Молдови та Румунії. Для нас ця близькість стала очевидною тут, у Монреалі, адже до нашої крамниці приходить, окрім українців, поляків, вірменів, молдаван, ще й багато румунів. Для них “Ватра” – щось своє, близьке їм, як вогник у темряві!

Марія: На наш вогник регулярно сходяться і театр “Стожари”, і товариство “Зустріч”. Часто люди, які давно не бачилися, зустрічаються саме у нас. Що характерно, це не прив’язано до національності, а притаманне абсолютно всім нашим відвідувачам, які приходять, щоб поспілкуватися, приємно провести час та купити чогось смачненького. Виходять від нас вони задоволені. Що може бути краще для господарів крамниці?! Якось дитина сказала своїй мамі: “Мамо, я тут, як в Україні. Мені дуже подобається цей магазин!” А дехто каже: “Ми до “Ватри”, як до церкви”. Якщо коротко, то це саме те, заради чого ми є. І назва закладу цілком відповідає його філософії.

• А як ви вибирали місце для “Ватри”?

Геннадій: Швидше, за внутрішнім відчуттям. По приїзді до Монреаля ми поселилися у Сан Леонарді разом з італійцями. Якось я проходив повз оце місце і тієї ж миті відчув: саме тут має бути наша крамниця. За кілька років ми відкрилися! До речі, схоже відчуття, ніби невдовзі щось важливе відбудеться у моєму житті, виникло і напередодні зустрічі з моєю дружиною. Нам пощастило, що ми розташовані неподалік історичного українського кварталу, де концентрується українська община: Українська каса “Дежарден,” українські церкви, Спілка української молоді тощо. Це місце фактично знаменне, адже раніше тут був польский магазин “Wawel”, що саме тут започаткував свій бізнес, випікаючи перші пончики. Надіємося, що наша “Ватра” успадкувала успіх попередника.

• Якими критеріями керуєтеся ви при виборі асортименту?

Геннадій: Головне – це хліб, який неодмінно має бути свіжий. Щось виробляємо самі, а щось замовляємо. До вибору постачальників підхід дуже серйозний, адже ми шукаємо для нашої пропозиції продукцію найвищого ґатунку, незалежно від ціни. Перш ніж відкритися, ми ретельно вивчали попит на продукцію у місцевих магазинах, потім у місцевих виробників.

• Чим полюбляють ласувати у “Ватрі” монреальці?

Марія: Справді приємно, що до нас приходять і квебекці, і італійці, і греки… Куштують усього потроху, запитують рецепти, люблять вареники, борщ. Ми пригощаємо їх бутербродами за нашими рецептами. Італійці можуть навіть заливний язик купити. Буває й так, що нам приносять скуштувати свої страви і розповідають, як їх готувати. Також ми завжди ретельно готуємося до свят. На Різдво до нас приходять колядники з Колядою, відповідно, я на Святвечір печу маківники, паски – до Великодня, замовляють нам і коровай на весілля. На замовлення ще готуємо вареники, сирники, струдлі з яблуками, з маком і домашню ковбасу та шинку. Для нас, передусім, “Ватра”, – український магазин. Тут є український прапор, ікона, подарована отцем Ярославом з церкви Св. Михайла. По можливості ми охоче підтримуємо нашу громаду, намагаємося брати участь у громадському житті, надавати допомогу, розміщуємо оголошення.

• Чи вважаєте ви конкурентноспроможним українського виробника на місцевому ринку?

Геннадій: Безперечно. Українським крупам тут немає рівних. Щодо м’ясо-ковбасних та молочних виробів, то у Канаді є чимало приватних сімейних виробництв, які за збереженою від діда-прадіда технологію випускають продукцію відмінної якості.

• Чи допомагав вам хтось у реалізації вашої мрії?

Марія: Ми дуже завдячуємо Кирилу Гонту та Ользі Полонській з Acco Financial Services Inc. за професійну допомогу, підтримку та рекомендації щодо складання бізнес-плану, звітів. Дуже доречною виявилася порада пана Юрка Кулицького з Каси “Дежарден”, який підказав нам планувати асортимент не лише на український смак.

Формула успіху від Геннадія і Марії Коваль.

Доброзичливість, якісна продукція і любов до своєї праці, адже магазин – це, фактично, наш дім.

Спілкувалася Олеся Валеріо

Інші статті журналу за листопад 2017 року

Посадиш біля хати калину – будеш мати долю щасливу

ТРОЯНДА тендітна квітка на ниві української культури в Монреалі.

ЧЕРЕЗ ВIКИ МIСЦЕ ЗУСТРIЧI НЕЗМIННЕ: БIЛЯ РОДИННОГО ВОГНИЩА