Сучасні батьки все більше розуміють, що найвигідніша інвестиція – інвестиція у власних дітей, бо чим більше вкласти у дитину любові, родинного тепла, мудрості і сили попередніх поколінь, тим успішнішою і щасливішою вона буде у майбутньому. А як же бути тій дитині, яка іммігрувала з України в Канаду або яка народилася далеко від своєї історичної Батьківщини? Це питання монреальським батькам-українцям допомагає вирішувати Українська школа ім. митрополита Андрея Шептицького, яку очолює директорка пані Дарія Гуменна. Весь навчальний процес у школі вибудований на тому, аби дати дитині відчуття невідірваності від міцного українського дерева, а вона є гілочкою, частиною прекрасної крони України…

• Пані Даріє, у звичайну школу ходять тому, що потрібно вчитися, а у Вашу – тому, що хочуть. То чим же, на Ваш погляд, школа імені митрополита Шептицького приваблює своїх учнів?

Я б сказала, що спочатку вона приваблює батьків (сміється). Саме батьки заохочуть дітей піти до школи навчатися української мови, культури, історії України. У нашій школі – чудове розмаїття учнів: діти, народжені в Україні, діти зі змішаних родин, де лише мама чи тато мають українське походження, і діти, батьки яких – друге чи третє покоління українців, народжених у Канаді. Тут школярі здобувають великі скарби нового товариства і різні способи спілкування, на перерві між собою розмовляють трьома мовами: українською, англійською і французькою. Вони всі наші, українські, діти! З часом вони оцінюють ініціативу батьків, я бачу це по випускниках школи, знаю з власного досвіду, адже сама колись закінчила цю школу.

• Скільки учнів щороку приймає школа і скільки випускає?

З року в рік кількість учнів міняється. Минулого року школа випустила 7 учнів, а прийняла 14 нових дітей і вперше – 10 дорослих, які зростали в неукраїномовних родинах, хоч їх батьки – українці.

• Якими ви їх бачите щосуботи зранку – втомленими чи сповненими ентузіазму?

Вони різні, наші діти. Деякі приїздять ще сонні, бо живуть далеко від школи і, щоб дістатися вчасно на заняття, прокидаються рано, а інші більш жваві, весело поспішають до школи зустрітися з друзями, дізнатися на уроках про щось нове і цікаве, що різниться від їхнього буденного життя.

• У такій школі, як Ваша, думаю, випадкових учителів не буває. То ж за якими критеріями обираєте наставників для дітей? Акцентуєте увагу на людських чеснотах чи професійних?

Важливе і перше, і друге, адже наша школа особлива, тож шукаємо вчителів, які, з одного боку, будуть давати дітям хороші знання, з іншого – людське тепло. Хочеться, щоб вони передавали дітям почуття причетності до нашого славетного українського роду з його найкращими цінностями і традиціями.

• Скільки вчителів працює у школі?

Минулого навчального року було 17, а в цьому очікуємо ще двох нових вчителів.

• Скільки років минуло відтоді, як Ви, пані Даріє, прийняли директорську естафету від своєї попередниці? Чи багато запровадили змін у школі як її очільник?

На посаді директорки школи я 2 роки. Очоливши школу, як кожна нова людина, запровадила деякі зміни, які відповідають моєму баченню навчального процесу, тому торкнулися вони переважно шкільної програми.

• Спілкування з учнями і їх батьками завершується у стінах школи чи продовжується і поза її межами?

Українська громада завжди сповнена якихось подій, тому і вчителі, і учні, і їх батьки – ми всі спілкуємося не лише в школі, але й на різних громадських заходах (конкурси, концерти, фестивалі), в яких учні школи беруть участь. Цієї зими, наприклад, ходили з колядою. Багато наших учнів належать до СУМ-у і Пласту, відомих міжнародних українських молодіжних організацій, батьки і учні спілкуються щосуботи після занять, літом – у таборах, на відпочинкових оселях тощо.

• Давайте поговоримо про предмети, які викладаються у школі. Скільки їх є і які?

Для старших класів запроваджено курс українознавства, до якого входять географія, історія, українська мова, українська література, культура і релігія. У молодших класах немає чіткого поділу на предмети, матеріал подається інтегровано, наприклад, читаючи твір, діти одночасно навчаються і мови, й історії та географії. Я заохочую тих вчителів, які творчо підходять до викладання свого предмету, закріплюють нові знання учнів з допомогою малювання, прикладного мистецтва, та проектами аудіовізуальних презентацій. У нашій школі діє прекрасний дитячий хор, а українського танцю дітей навчають колишні танцюристи славетного ансамблю “Шумка” з Едмонтону.

• Що Ви вважаєте найголовнішим у своїй роботі як директора Української школи?

Робити, звичайно, все необхідне, щоб школа добре функціонувала, як один злагоджений механізм, і навчальний процес йшов стабільно й успішно…

• Хто з української громади найбільше підтримує школу?

Ми щасливі, що чимало організацій нам допомагає. Фінансово нас, насамперед, підтримує Українська народна каса Дежарден. Велику пожертву маємо від УНО, допомагають також церковний комітет і Ліга українських католицьких жінок при парафії церкви Успіння Божої Матері та Український фестиваль. СУМ при потребі надає нам приміщення. Багато зусиль і часу віддають школі батьки на чолі з батьківським комітетом.

• У кожній школі час від часу відбуваються смішні, цікаві або зворушливі історії. Можете згадати якусь із життя Вашої школи?

Я б відмітила одну…. не історію, а подію – візит до нашої школи міністра освіти України Лілії Гриневич, який відбувся восени 2016. Пані міністр побачила, як і чого наші діти навчаються, схвалила роботу педагогів і тішилася тим, що далеко від України українська мова і культура не тільки не забувається, а розвивається.

• Чи багато у школі бешкетників і чи часто хось попадає на «розмову» в кабінет директора?

(Сміється) Так,  буває. Це ж діти! Та будь-яку малоприємну ситуацію намагаємося швидко і спокійно вирішити, щоб пізніше, згадуючи, разом посміятися з неї.

• Новий навчальний рік вже не за горами, тож чи буде він чимось різнитися від попередніх?

Багато змін не буде. І дирекція школи, і вчителі, проаналізувавши підсумки минулого року, прибрали з навчального процесу те, що, на наш погляд, не дало бажаного результату, та натомість взяли дещо нове. Літо коротке, а планів дуже багато, тому, на жаль, не все встигнемо втілити до вересня.

• Пані Даріє, на закінчення розмови розкажіть тим нашим читачам, які хотіли б, аби їх діти навчалися в Українській школі імені митрополита Андрея Шептицького, що потрібно для вступу?

Прийом учнів діє впродовж усього року. На офіційному сайті школи www.ukrainianschoolmontreal.org можна отримати анкету, заповнити і надіслати на вказану адресу. Відповідь з детальною інформацією майбутній учень або його батьки отримають на свій email і все – вперед до знань!

Спілкувалася Анастасія Гарай

 

Інші статті журналу за вересень 2017 року

ІНТЕРВ’Ю З ПРЕЗИДЕНТОМ  УКРАЇНСЬКОГО ФЕСТИВАЛЮ

ГРИЦЬКОМ БЕДИКОМ

«Український фестиваль – найважливіша подія в українському календарі Монреаля» – вважає його президент Грицько Бедик. З ним важко не погодитися, бо фестиваль, як ніяка інша подія гуртує і єднає не лише українців Квебеку, Монреаля, але й українців, розкиданих долею по світу, даруючи зустріч саме у Монреалі, саме на фестивалі. Спілкуючись, розважаючись, відпочиваючи, куштуючи українські страви, слухаючи українську музику, ми знову і знову відчуваємо нашу приналежність до єдиної родини і з гордістю повідомляємо Монреалю і всьому світу:

МИ УКРАЇНЦІ!

• Пане Грицьку, цьогоріч Український фестиваль у Монреалі офіційно досяг повноліття – 18-и святкових, ярмарково-барвистих, голосистих, танцювальних років! Чи буде з цієї нагоди якась особлива програма?

– Будуть, точніше сказати, деякі зміни. У зв’язку з ремонтом наш український парк закритий, отже ми перенесли свято у парк Beaubien, що між 9 і 6 авеню. Програма, як і щороку, обіцяє бути цікавою і різноманітною. Серед концертних цікавинок – виступ українського оркестру «Козак-систем» з Києва. Я мав нагоду бачити його у Нью-Йорку. Прекрасно грає! З Києва також повинна приїхати співачка Олеся Синчук, буде Канадська капела бандуристів, Софі Фрейзер – львів’янка за походженням, що нині живе у Флориді. Традиційно на фестиваль запрошені військові з України. Чекаємо на представників уряду провінції і Канади. У рамках фестивалю відбудеться показ чотирьох українських фільмів. Є гарна новина і для гурманів: цього року кількість кіосків зросте до 50-ти, тож їжі всякої – вареничків, ковбаски, капусти, голубців, шашлику та борщу – буде вдосталь.

• Фестиваль української культури в усі роки був популярний та проходив з успіхом, але відтоді, як Ви, пане Грицьку, стали його президентом, набув, як говорять в українській громаді, ще більшого успіху. Поділіться секретом, як з хорошого, зробити краще?

– Дякую громаді за таке визнання, але я лише продовжую те, що до мене робили інші. То не я поліпшив щось, а моя команда: комітет фестивалю з 30 людей та близько сотні добровольців.

• За що Ви вдячні своєму попереднику – колишньому президенту Українського фестивалю?

– Вдячний я не одному, а всім попередникам як за те, що мені передали міцну основу, свого роду фундамент фестивалю, так і за те, що майже всі колишні президенти і віце-президенти продовжують працювати на благо фестивалю, не залишають його.

• На Вашу думку, успіх заходу такого масштабу залежить більше від суми бюджету чи від професійності людей, які займаються його підготовкою й організацією?

– Безумовно, обидва ці фактори важливі. З одного боку, ми маємо підтримку спонсорів, зокрема УНО, місцевого уряду, Шевченківської фундації, великого спонсора родини Тимертей та головного спонсора – української каси «Дежарден», без найвагомішої допомоги якої, можливо, і фестивалю не було б. Ми завжди шукаємо нових спонсорів  і за межами української громади. Успіх заходу, звичайно, залежить також від людей, бо без їх титанічної праці і альтруїстичного служіння українській громаді таке велике свято зробити неможливо.

• Назвіть, будь ласка, хто входить до складу комітету, та розкажіть про вклад волонтерів у підготовку свята.

Уляна Мисак – наш бухгалтер, Сильвія Балицька – режисер, Оксана Сеньків відповідає за концертну програму фестивалю, Дарія Козак – за декорацію сцени, а Марійка Суржиця вирішує питання щодо кіосків. Василь Грошко відповідає за логістику. Зважаючи на нове місце проведення нинішнього фестивалю, роботи в них побільшало, адже потрібно знайти місце для сцени, кіосків, наметів. Показом мод, медіа та маркетингом і показом фільмів опікується Тетяна Цьомко, Данило Іванський здійснює звязки з VIP- гостями, а Ольга Янішевська займається сайтом фестивалю.

За розміщення артистів, яких цього року буде чимало (лише у складі Канадської капели бандуристів 40 людей!), відповідає Петро Равський, а Андрій Мазепа зайнятий рекламою фестивалю на телебаченні. У VIP-тенті Розалін Ружитскі годуватиме та напуватиме спонсорів і артистів, Кевін Гефферт смажитиме ковбаски, Антоній Михалик варитиме вареники. Павло Голімбйовский відповідає за «Козак-паб», де гості фестивалю зможуть випити українських напоїв на будь-який смак. Координація роботи волонтерів у полі зору Оленки Прокопів, Тарас Гукало представлятиме невеликий павільйон української історії, де цьогоріч йтиметься про історію дружби французької й української громад від 1998 року. Ігор Черняєв допомагає відеоматеріалами, а Фредерік Дальфон – перекладами перекладами та фото. Марта Заборна готує хореографію на показ мод і тренує моделей. Активно нам допомагає Марійка Фармус і консультує Христина Козак.  Олена Хом’якова опікатиме малечу в дитячому куточку. Ірина Хоменко – наша нова волонтерка. Вклоняюся усім цим людям за тяжку працю.

• Підготовча робота починається беспосередньо перед святом чи триває увесь рік?

– Під час  фестивалю ми працюємо 18-20 годин на день, але сам фестиваль – то вже вінець роботи. Підготовка до події  починається переважно у листопаді. Комітет збирається, аналізує всі більше і менше вдалі моменти останнього фестивалю, обговорює зміни, поправки на майбутнє. Далі маємо невеличкий перепочинок і в лютому знову беремося до роботи, вже виробляючи стратегію нового фестивалю. Збираємося раз на місяць, ближче до події – 2 рази, а потім і щотижня. Загалом, щоб підготувати такий великий захід, потрібно не менше 800 годин роботи. Коли лунають останні акорди фестивалю, я відчуваю щастя та гордість, що за будь-якої погоди і несподіванок, свято відбулося, тож титанічна робота кожного, причетного до успіху свята, була немарною.

• Найкращі традиції народжуються у процесі підготовки чи вже під час фестивалю?

– Деякі збереглися ще з часу його заснування, наприклад, благословення фестивалю. Звичайно, запроваджуються й нові, наприклад, показ мод чи запрошення на свято українських військових – традиція, підказана сумними подіями в Україні.

• Що для Вас особисто означає бути президентом Українського фестивалю в Монреалі?

– Це для мене велика честь. Я новий на фестивалі, а люди, що мене оточують, роками ним опікуються, тож щасливий бути з ними разом та зі своєю родиною, яка поряд зі мною. Вони співають у концерті, продають вареники і за стійкою бару працюють, якщо потрібно.

• Фестиваль української культури також відвідують неукраїномовні монреальці. Чи зростає їх кількість з року в рік?

– Приємно вам сповістити, що минулого року ми мали за три дні 25 тисяч відвідувачів, і тільки 6 тисяч з них українці. Решта – греки, італійці, ірландці, квебекуа, поляки.

• Яким Ви бачите Фестиваль у майбутньому?

– Процвітаючим, популярним і дуже  потрібним для поширення  інформації поміж інші народи про наші традиції, історію, культуру, про нашу боротьбу з одвічним ворогом та про надважливість  існування вільної, незалежної, квітучої України в центрі Європи.

• Чи плануєте якісь кардинальні зміни чи нововведення?

– Великих змін поки що не буде. Цього року – тільки щодо складу виконавчого комітету, бо дехто вже хоче залишити фестиваль, а хтось, новий, приєднатися до команди. Плануємо також розширення комітету і нові посади.

• Пане Грицьку, залишається лише нагадати читачам, що офіційний сайт фестивалю, на якому гості чи волонтери можуть отримати необхідну інформацію, www.ukefestmontreal.org. та всім нам побажати гарної погоди у дні проведення свята 8-10 вересня 2017.

Автор Ольга Халаш

 

«I can’t think of a better excuse for having a blowout 3 day party. Where  everyone is invited Where you don’t have to be ukrainian to appreciate the rich culture and traditions. To enjoy the music – the singing – the dancing and of course the varenyky and kovbasa. Everybody wants to be  ukrainian during the MUF weekend!!»

Maria Surzycia

 

Інші статті журналу за вересень 2017 року