Fashion Show

Кожен хрестик вишитий вручну, кожна ідея втілена в життя, кожна річ – особлива, кожна власниця щаслива!

Віце-президент фестивалю, організатор і координатор показу мод Тетяна Цьомко

Головний режисер, сценарист і постановник дефіле Марта Заборна

Шалений успіх свята 2016 р. спонукав організаторів та учасників «Ukrainian fashion show» готуватися до цьогорічного ще ретельніше. І недарма попрацювали: саме показ моди став окрасою фестивалю. На нього зійшлося найбільше відвідувачів та гостей, і вони, безперечно, отримали незабутні враження від побаченого.Як відомо, Український фестиваль у Монреалі – одна з очікуваних та бажаних подій. Цього року своє 18-річчя він відзначив за участі нових музичних і танцювальних колективів, великою кількістю стендів, показом української моди «Ukrainian fashion show», а також порадував чудовою літньою погодою упродовж трьох фестивальних днів.

Про те, що надихало в роботі щодо творчої реалізації ідеї показу і допомогло перетворити його на яскраве шоу, дізнаємося у талановитої режисерки, сценаристки та постановниці дефіле Марти Заборної – уродженки Івано-Франківська, яка вже 3 роки проживає з чоловіком і двома доньками у Монреалі. Вона, найперше, висловила вдячність організатору та координатору модного показу Тетяні Цьомко за запрошення долучитися до цього проекту і продовжила: «Саме Тетяна, творча та енергійна, задавала бадьорого настрою й надихала. Це вже друге дефіле, і приємно відзначити: ми не стоїмо на місці – ростемо та вдосконалюємося. Наприклад, цього року, на відміну від минулого, було запрошено авторку колекції Людмилу Даценко, дизайнерів Віту Нікітенко та Світлану Мельник – усі три живуть і працюють у Монреалі. Надзвичайно радісно представляти українській та й загалом монреальській громаді творчих особистостей, які не лише підтримують, а й виробляють український продукт у Канаді. Тож я пишаюся, що нам разом вдалося зробити це свято. Хочу, зокрема, відзначити наших моделей, які за декілька тижнів перетворилися у справжніх зірок сцени».

Поділилася враженнями від фестивального показу мод авторка однієї з колекцій українського одягу, представлених на ньому, Людмила Даценко, яка, зокрема, розповіла про те, як створювалася її колекція: «Вдягаючи на себе український стрій, відчуваєш невидимий, але неймовірно сильний зв`язок зі своєю історією та культурною спадщиною, адже саме він увібрав давні традиції нашого народу.

Свою колекцію українських строїв Людмила почала збирати ще дівчинкою, коли до її рук потрапив безцінний подарунок від прабабусі – сорочка, вишита тільки білим і чорним, яку носили в піст. Їй хотілося зберегти накопичений нащадками вишивальницький досвід, тому з часом колекція виросла і тепер можна побачити в ній строї з різних регіонів України, зокрема знаменитий борщівський з Тернопільщини.

«Лише тут, у Канаді, я нарешті змогла реалізувати свою мрію», – повідала нам ще одна учасниця Віта Нікітенко, котра також представила українській громаді на фестивальному показі свою модну колекцію. Творче кредо Віти Нікітенко – поєднення різних типів тканини для створення унікального та оригінального одягу. Завдяки чудовій техніці шиття та витонченому смаку молода дизайнерка створює вишуканий та елегантний одяг.

Про себе, свій шлях до успіху, про людей, котрі допомагали і наставляли, вона сказала ось що: «З раннього дитинства любила шиття та цікавилися дизайном модного одягу. Хоч першу роботу «створила» у 10-річному віці, проте, всупереч своїй творчій натурі, отримала освіту у сфері міжнародної економіки і працювала за фахом аж до переїзду до Канади (2009 р.). Розуміючи величезний спектр відкритих тут можливостей для самореалізації, я вирішила кардинально змінити свою професійну діяльність. Перший крок – навчання в коледжі LaSalle за напрямком «Мода та дизайн», який я успішно закінчила цього (2017) року, потрапивши до десятки найкращих студентів випуску». У коледжі, зі слів Віти, мала можливість навчатися у відомого місцевого дизайнера Sonia Leclair, яка по закінченні сесії запропонувала співпрацю в своєму ательє «Anomal Couture». Завдяки цьому Віта здобула багатий досвід у галузі жіночої моди.

«Унікальність я шукаю завжди і в усьому та й креативності потребую постійно. Вишитий одяг – це те, без чого я не живу! – поділилася своїми життєвими постулатами учасниця показу української моди на монреальському фестивалі Світлана Мельник. – Вишивка відіграє дуже велику роль в моєму житті. Створюючи сорочки та сукні, я зрозуміла, що кожна річ неповторна. І чим більше я творю, тим більше виникає ідей і натхнення творити й творити… Українську вишивку, я переконана, можна вдосконалювати, урізноманітнювати та осучаснювати вічно».

На фестивалі була представлена перша її колекція вишитого одягу, що створювалася протягом 5-ти років. У ній присутні орнаменти сторічної давнини, які, на жаль, уже знищені часом і потребують повного відновлення. Також у колекції є одяг, дизайн якого Світлана розробила сама і сама вишила від першого і до останнього хрестика.

Світлана Мельник дає нове життя вишиванкам, які могли бути втрачені назавжди. Беручи за основу елементи автентичної вишивки, вона чудово демонструє, що створене колись прекрасно збереглося і сьогодні має особливе значення. Її вінтажна колекція вишитого одягу – вдале поєднання українських народних традицій минувшини і сучасності, яким дизайнерка прагне підкреслити: світ вишиванки настільки різноманітний, що неможливо не любити цю незбагненну вічну красу.

«Тільки українки та парижанки вміють вдягатися зі смаком! Ви не повірите, як чарівно вбираються дівчата, парубки теж ладно… це дійсно народний, зручний і граціозний костюм, дарма, що здоровенні чоботи. А які дукати, моніста! Головні пов’язки, квіти! А які лиця! А яка мова! Просто краса, краса і краса!»

Ілля Рєпін, художник

From Ukraine With Love Компанія From Ukraine With Love представила колекцію вишиванок від одних з найкращих українських брендів Etnodim, Rabokin, Vilni Ludy.

Etnodim – розробив сучасну колекцію вишитих сорочок та суконь, якими сміливо можна збагатити свій гардероб. Вишиванки зберегли традиції минулих поколінь та стали світовим трендом. Етномотиви, льняна тканина, нові оригінальні форми, зв’язок минулого з сучасністю – це все гармонійно поєднано у жіночій лінійці одягу українського бренду. Rabokin – український виробник сучасних та стильних вишиванок на щодень. Над нами працює професійна з багаторічним досвідом роботи команда фахівців з крою, вишивки і пошиття. Vilni Ludy – майстерні з виготовлення сучасного одягу з використанням традиційної української вишивки. Метою створення бренду є відродження забутих традицій для усвідомлення сучасним поколінням себе як нащадка народу з давнім глибинним культурним корінням. Тетьяна Цьомко, Олеся Валеріо Усі світлини Viorel Margineanu-PHOTOGRAPHER

 

Інші статті журналу за вересень 2017 року

Ці слова – формула успіху від Галини Головки. Свого часу любов до математики підказала їй шлях до вершини, і ось сьогодні ми знаходимося в фінансово-діловому центрі Монреаля, де за адресою 1010, rue Sherbrooke Ouest, у фешенебельному офісі з розкішним видом на місто знаходиться аудиторська компанія Tretiak Holowka Inc. Тут на найвищому рівні обслуговують приватних та корпоративних клієнтів, до речі, трьома мовами: англійською, французькою та українською. Власницею Tretiak Holowka Inc. є  українка за походженням пані Галина Головка – голова численних українських громадських організацій, надзвичайно обізнана та закохана у свою справу особистість.

• Вітаю Вас, пані Галино! Розкажіть, будь ласка, трішки про себе.

– Я народилася і виросла в Канаді, в сім’ї українців. Мої батьки приїхали сюди після Другої світової війни з України за трудовим контрактом. Мама, зокрема, до міста Квебек, а тато на північ провінції Онтаріо. Цікаво, що познайомилися вони в церкві св. Михайла в Монреалі, згодом одружилися і залишилися тут жити.

• Як для уродженки Канади, Ви чудово володієте українською мовою. Де Ви вчилися її?

– Звичайно, вдома усі розмовляли українською. Окрім цього, у нас залишилася велика родина в Україні, куди ми часто їздили і зараз регулярно відвідуємо. Хоч канадський говір відрізняється від сучасної української мови, перешкод у спілкуванні ніколи не виникало.

• Сьогодні Ви власниця успішної компанії Tretiak Holowka Inc з надання консалтингових послуг у сфері бухгалтерського обліку, фінансових вкладень та оптимізації оподаткування для малого та середнього бізнесу. Як давно займаєтеся цією справою і чи вона завжди була Вашим покликанням?

– Зовсім ні. Я вчила математику, яка мені дуже подобалася, і тому навіть не сподівалася працювати в консалтинговій сфері. Так вийшло, що, будучи студенткою, я потрапила до аудиторської компанії на літню вакансію. Мені настільки сподобалася ця професія, що я взагалі змінила факультет!

• Неймовірно! Що ж Вам так припало до душі і визначило Ваш вибір діяльності?

– Мені подобається працювати з клієнтами. Наприклад, зараз я веду кілька сімейних компаній, чий бізнес передається з покоління в покоління. Наше бюро, до речі, обслуговує вже третє покоління власників. Це надзвичайно захоплююча робота, її не назвеш рутинною, бо потрібно відслідковувати зміни, що відбуваються на рівні законодавств (провінційного, федерального), зміни у діяльності власності чи локації наших клієнтів – кожен новий день не схожий на попередній.

• Розкажіть, пані Галино, про створення компанії Tretiak Holowka Inc.

– Компанія була створена ще 1970 року паном Василем (Білом) Третяком. У 1989р. я стала її співвласницею, а вже з 2008 року є фактичною власницею, адже усі обов’язки голови Tretiak Holowka Inc. на моїй відповідальності.

• Хотіли б Ви, щоб Ваші діти продовжили сімейну династію аудиторів?

– Моя донька Адріяна працює разом зі мною. Вона багато допомагає мені, але, на жаль, у неї ще немає права підпису документів. Для цього потрібно, здавши іспит, отримати канадський ступінь сертифікованого професійного аудитора. Тоді, щоб мати офіційне право працювати, необхідно вступити до ордену принаймні однієї провінції. Я, наприклад, член орденів двох провінцій: Квебеку та Онтаріо. Мені, звісно, було б дуже приємно, якби Андріяна пішла моїм шляхом.

• А чи можуть звертатися до Вас за послугами компанії та фізичні особи з інших провінцій, крім Квебеку й Онтаріо, чи навіть країн?

– Звичайно. Ми досить часто надаємо консультаційні послуги клієнтам з інших канадських провінцій. Маємо також досить розвинену мережу партнерів у Канаді та США, з якими тісно співпрацюємо та можемо порадити нашим клієнтам для подальшого кваліфікованого обслуговування на місці.

• Які обов’язки передбачає членство в професійному ордені?

– Передусім, щоб стати членом ордену аудиторів, потрібно мати відповідну закінчену вищу освіту, щорічно платити внески та додатково навчатися певну кількість годин. Членство у професійному ордені – це своєрідна ліцензія на право професійної діяльності, мені, зокрема, у наданні фінансових послуг.

• З якими питаннями звертаються до Вас найчастіше?

– Наша фірма переважно обслуговує малий та середній бізнес. Ми готуємо їх фінансову звітність, надаємо консультації з заощадження коштів, оптимізації корпоративного оподаткування, а також відповідаємо на поточні питання щодо змін у законодавстві, про реформування та вплив цих змін на подальше ведення бізнесу. Окрім того, ми допомагаємо організувати перехід бізнесу від одного власника до іншого та при будь-яких інших структурних реорганізаціях.

Фізичні ж особи та одноосібні приватні підприємці найчастіше звертаються за подачею податкових декларацій. Вони для фірми є більш сезонним явищем, а ось корпоративним клієнтам ми надаємо послуги на постійній основі протягом року.

• Якими мовами надаються послуги в Tretiak Holowka Inc.?

– Трьома: англійською, французькою та українською. В цьому, безперечно, є певна перевага для тих українців, які ще не дуже добре опанували місцеві мови. Наша компанія тісно співпрацює з Українською касою “Дежарден”, яка пропонує широкий спектр фінансових послуг і, як відомо, активно підтримує все українське.

• Чим ще, окрім основної роботи, Ви займаєтесь?

– Чимало свого часу я віддаю суспільній діяльності на добровільній основі. Нині я член ради директорів Української каси “Дежарден”, голова монреальської філії Конгресу українців Канади (КУК), очолюю контрольну комісію Світового СУМу, кілька років була очільником Спілки української молоді Монреаля і Канади (СУМ). Це, звичайно, забирає багато часу й вимагає присутності на телеконференціях, засіданнях тощо. Однак я вважаю, що кожна особа повинна віддати частинку себе та свого часу громаді, бо інакше всі ці організації вже давно б не існували. Під гаслом СУМу “Бог і Україна” свого часу виховували мене, ми виховували своїх дітей, а вони тепер – своїх.

• З таким напруженим графіком та колом обов’язків залишається у Вас час на відпочинок, адже, погодьтеся, він теж запорука успішної праці?

– Ви вірно підмітили: відпочивати мені доводиться нечасто. Зазвичай перша половина року аж до серпня місяця – це найбільш напружений період, коли ми працюємо безперервно упродовж багатьох годин, а деколи і без вихідних. Волонтерська діяльність також займає щотижня годин 10-15. Втім в якийсь момент свого життя я зрозуміла, що мушу робити перепочинок, аби надалі мати сили й натхнення. Отож відтоді стараюся раз на рік, а, якщо є можливість, то й двічі чи тричі, брати хоча б коротеньку відпустку. При нагоді я полюбляю бути на природі, зокрема на дачі, що на оселі “Верховина”, подихати лісовим свіжим повітрям. Також намагаюся щороку навідуватися до родини в Україну.

• Про що Ви мріяли в дитинстві і про що – сьогодні? Чи здійснилися Ваші мрії?

– Здійснилися. Я мріяла жити краще, ніж мої батьки. Вони приїхали після війни, тато й мама і їхні родини дуже потерпіли від воєнних лихоліть. Дуже прикро, що в Україні рідня наша й зараз потерпає, та, хвалити Бога, я маю змогу їм допомагати. Я хотіла мати свою сім’ю – вона у мене є: троє дітей та вже четверо онуків. Тож і ця мрія здійснилася. Я ніколи не думала про власний бізнес, але так сталося (тепер дуже радію), що свого часу прийняла і виклик, і шанс та завдяки цьому нині можу допомагати людям.

Серед неособистих мрій є ще одна: хочеться, щоб Україна врешті-решт стала на ноги, щоб канадський уряд надалі підтримував її на державному рівні. Мене це дійсно дуже турбує.

• Рецепт успіху від Галини Головки…

– Насправді, у мене немає такого рецепту. Просто мене батьки вчили так: щоб досягнути чогось у житті, потрібно вчитися, працювати і бути доброю.

Спілкувалася Олеся Валеріо

 

Інші статті журналу за вересень 2017 року