«Роса» – дівоча пісня і краса

«Роса» – дівоча пісня і краса

Про талановиту людину говорять: «Її Господь поцілував». Дівчат із тріо «Роса» Він не тільки поцілував – певно, постійно тримає у своїх обіймах, аби вони, молоді, щасливі, щирі, не розплескали водночас те море таланту, яким Він їх нагородив, а лише вихлюпували б його чистими, яскравими, мелодійними, чаруючими діамантовими краплями… Та й імена ж бо у дівчат які, наче продовження їхнього гармонійного співу: Наталя-а-а-а, Даня-а-а-а, Соня-а-а-а. І, як відлуння, «Роса-а-а-а»…

  • Даню, Наталю, Соню, ви всі народилися у Монреалі?

Так, ми друге і третє покоління українців, народжених у Канаді у наших родинах.

  • Здається мені, ваша зустріч і знайомство не були випадковими?

Даня: Вірно, бо мої і Наталині родичі (і старші сестри, і батьки) дружили давно і навіть співали в одному гурті. Ми ж з Наталею подружилися, коли ще малими почали ходити до української школи ім. митрополита Андрея Шептицького, і відтоді вже не розлучалися. Соня, яка трохи старша від нас, також навчалася в цій школі, з нею почали спілкуватися, коли разом заспівали у шкільних концертах.

  • Хто явив світу таке мистецьке відкриття, як «Роса»?

Мабуть, головну роль у цьому можна віддати вчительці співу української школи ім. митрополита Андрея Шептицького пані Вірі Турко-Кулицькій. Це вона нас помітила у великому шкільному хорі, побачила, що ми троє та ще кілька дівчат досить гарно співаємо і любимо це. Пані Віра вибрала серед хористів семеро дівчат, зокрема й нас, та створила ансамбль. З часом із семи учасниць залишилося четверо, а коли колектив залишила сестра Дані, утворилося тріо.

  • Який рік можна назвати роком народження тієї «Роси», що ми вже бачимо сьогодні?

Важко визначити конкретну дату, бо не знаємо, відколи починати відлік: чи як був створений перший ансамбль, чи коли співали квартетом. Точніше можна сказати, коли народилася назва нашого тріо. Її у 2012 році знайшов тато Дані. Було два варіанти назви: «Верба» і «Роса». І, хоч обидві нам подобалися, зрештою «Роса» полюбилася більше не лише тому, що гарно звучить, але й тому, що слово « роса» зустрічається в багатьох українських піснях та є символом свіжості, символом початку дня («вранішня роса») і його кінця («вечірня роса»). Тож це коротке слово, думаємо, символізує ще й безконечність. Ми навіть відмовились від англійського перекладу назви, ми «Роса» (ROSSA) усіма мовами.

  • Дівчата, можете назвати кількість пісень, заспіваних у складі тріо?

Це непросто…. Понад 50 точно.

  • Ви співаєте лише українською і англійською мовами, і це остаточний вибір?

Є одна пісня іспанською, і, звичайно, вже пора заспівати французькою, бо ж ми живемо у Квебеку. Було б непогано у майбутньому заспівати й іншими мовами, наприклад, грецькою чи китайською (жартують).

  • А як щодо музичних стилів? Пробували співати джаз чи рок?

Коли вибираємо нову пісню, не думаємо про її музичний стиль, а лише про те, подобається пісня чи ні.

  • Чи писав хтось пісні саме для вашого тріо «Роса»?

Ні, але ми думаємо, що пора б нам самим уже щось для себе написати, бо відчуваємо, що можемо. І досі цього не сталося тільки за браком часу, бо ми всі навчаємося. Думали й над тим, що існує безліч гарних старовинних українських пісень, яким ми завдяки сучасній обробці могли б дати нове життя.

  • Я випадково побачила приватний відеозапис уривку вашої репетиції пісні «Де ви, земляки мої далекі?». Чому ніколи не виконуєте цю чудову пісню на концертах?

Вона досить філософська й сумна, то підходить більше, вважаємо, до особливих концертів, з особливою тематикою, тому і виконуємо дуже рідко.

  • Ви співаєте, як дихаєте: легко і природньо, що, до речі, нечасто зустрінеш навіть у професійних колективах. Не думали брати участь у престижних конкурсах?

Багато людей вже казали, що треба нам поїхати в Україну на телешоу «Х-фактор». Ми і самі починаємо над цим замислюватися. Думаємо, як з’явиться спонсор, справа зрушиться з місця скоріше (сміються). Питання ще і в тому, що вирватися надовго з процесу навчання – непроста справа. Соня вивчає nursing в McGill University, Наталя – cinéma communications в Dawson College, Даня – Social Sciences в Cégep Régional de Lanaudière, тому навіть складно зібратися на репетицію, а тут поїздка далеко і надовго!

  • Ваші шанувальники нарікають, що рідко тішите їх виступами. Як ви обираєте, в яких концертах брати участь?

Є традиційні виступи, які ми намагаємося не пропускати, наприклад, такі як свято Маланки у січні, українські фестивалі у Монреалі, в Торонто та Верховина у Чертсі. Десь раз на 2 місяці виступаємо, а частіше не можемо, тому відмовляємося.

  • Є, напевно, концерти, які назавжди залишаться для вас особливими?

Звичайно, є. Запам’ятався концерт у 2015 році, присвячений річниці Голодомору, де ми виконували «Гей, пливе кача». Люди вставали, плакали, і це було неймовірно зворушливо… Серед «особливих» і перший виступ «Роси» на українському фестивалі у Торонто: по-перше, це була дуже велика сцена, по-друге, інша публіка, яка, до речі, приймала нас дуже тепло. Також пам’ятний нам минулорічний виступ на цьому ж таки фестивалі в Торонто, де ми співали у наметі просто серед глядачів – не на сцені. То було «живе» спілкування з публікою, що залишило незабутні враження.

  • То у вас, можна сказати, немає особливого страху чи хвилювання перед або під час виступу?

Ні, нема. Хвилювання – не для нас. Ми більше хвилюємося, якщо затримується наш вихід на сцену (сміються). Хоча в нас є дехто, хто завжди боїться перед нашим виходом на сцену і далі за кулісами під час виступу активно переживає за нас, – це пані Віра (сміються). Але нам це дуже потрібно, адже пані Віра, яку можна назвати четвертою учасницею «Роси», дає нам натхнення.

  • Творчі люди зазвичай забобонні, тому перед виходом на сцену виконують якісь ритуали на удачу чи беруть амулети. Ви також?

Ритуалів не виконуємо, а ось амулет чи талісман – жувальна гумка – має Наталя (сміються). Без неї вона на сцену не виходить і не співає.

  • Як?! Вона і співає із гумкою у роті?

Так-так (сміються разом).

  • Дівчата, в українській радіопрограмі «Трембіта» на монреальському радіо 105.1 fm часто звучать ваші пісні. Де ви їх записували і чи є у «Роси» свій диск?

Соня: записуємо у мене вдома, де мій тато обладнав повноцінну студію. Там матеріал записуємо, а потім тато робить аранжування, «MIX», «PRODUCTION», а тоді передає фахівцям на професійний «MASTERING» і зараз маємо вже свій диск із 10 піснями.

  • То, Соню, можна сказати, що твій тато Юрко Кулицький – продюсер тріо «Роса»?

Соня: Напевно, що так.

  • Чи товаришують «росинки» і чи зустрічаються поза репетиціями і концертами?

Так, ту невелику кількість вільного часу, що маємо, проводимо разом. Ми найкращі подруги і, без перебільшення, любимо одна одну! Якби не ця щира любов, то, напевно, ми не змогли б співати так злагоджено, як співаємо, та і тріо «Роса», мабуть, не існувало б без нашої дружби.

  • Наталю, Соню, Даню, скажіть, чи «Роса» для вас – серйозний проект на все життя?

Ми не знаємо, чи станемо професійними співачками, чи ні. Нам легко і приємно співати разом, але у житті є ще стільки цікавого, а нам лише по 19-20 років! Соня мріє про кар’єру у сфері охорони здоров’я, у Наталі неабиякий акторський талант, Даня любить політику і хоче боронити природу. Та музика і пісня, безперечно, надзвичайно важливі у нашому житті: ми любимо співати, ми любимо тріо «Роса», а, як  буде далі, покаже життя.
 

Автор Ванесса Міранда

 


Пані Віра Турко-Кулицька – вчителька співу української школи ім. митрополита Андрея Шептицького.

«Менi, як вчительцi спiву, вже з самого початку було видно, що дiвчата мають сильний вокальний талант i гарний музичний слух. Часто у школi пiд час перерви вони замiсть того, щоб, як iншi дiти, бавитись чи щось перекусити, приходили до мене, аби поспiвати. Вони всi менi, як рiднi, i я пишаюся ними».

 

 

 

Інші статті журналу за серпень 2017 року