Про талановиту людину говорять: «Її Господь поцілував». Дівчат із тріо «Роса» Він не тільки поцілував – певно, постійно тримає у своїх обіймах, аби вони, молоді, щасливі, щирі, не розплескали водночас те море таланту, яким Він їх нагородив, а лише вихлюпували б його чистими, яскравими, мелодійними, чаруючими діамантовими краплями… Та й імена ж бо у дівчат які, наче продовження їхнього гармонійного співу: Наталя-а-а-а, Даня-а-а-а, Соня-а-а-а. І, як відлуння, «Роса-а-а-а»…
- Даню, Наталю, Соню, ви всі народилися у Монреалі?
Так, ми друге і третє покоління українців, народжених у Канаді у наших родинах.
- Здається мені, ваша зустріч і знайомство не були випадковими?
Даня: Вірно, бо мої і Наталині родичі (і старші сестри, і батьки) дружили давно і навіть співали в одному гурті. Ми ж з Наталею подружилися, коли ще малими почали ходити до української школи ім. митрополита Андрея Шептицького, і відтоді вже не розлучалися. Соня, яка трохи старша від нас, також навчалася в цій школі, з нею почали спілкуватися, коли разом заспівали у шкільних концертах.
- Хто явив світу таке мистецьке відкриття, як «Роса»?
Мабуть, головну роль у цьому можна віддати вчительці співу української школи ім. митрополита Андрея Шептицького пані Вірі Турко-Кулицькій. Це вона нас помітила у великому шкільному хорі, побачила, що ми троє та ще кілька дівчат досить гарно співаємо і любимо це. Пані Віра вибрала серед хористів семеро дівчат, зокрема й нас, та створила ансамбль. З часом із семи учасниць залишилося четверо, а коли колектив залишила сестра Дані, утворилося тріо.
- Який рік можна назвати роком народження тієї «Роси», що ми вже бачимо сьогодні?
Важко визначити конкретну дату, бо не знаємо, відколи починати відлік: чи як був створений перший ансамбль, чи коли співали квартетом. Точніше можна сказати, коли народилася назва нашого тріо. Її у 2012 році знайшов тато Дані. Було два варіанти назви: «Верба» і «Роса». І, хоч обидві нам подобалися, зрештою «Роса» полюбилася більше не лише тому, що гарно звучить, але й тому, що слово « роса» зустрічається в багатьох українських піснях та є символом свіжості, символом початку дня («вранішня роса») і його кінця («вечірня роса»). Тож це коротке слово, думаємо, символізує ще й безконечність. Ми навіть відмовились від англійського перекладу назви, ми «Роса» (ROSSA) усіма мовами.
- Дівчата, можете назвати кількість пісень, заспіваних у складі тріо?
Це непросто…. Понад 50 точно.
- Ви співаєте лише українською і англійською мовами, і це остаточний вибір?
Є одна пісня іспанською, і, звичайно, вже пора заспівати французькою, бо ж ми живемо у Квебеку. Було б непогано у майбутньому заспівати й іншими мовами, наприклад, грецькою чи китайською (жартують).
- А як щодо музичних стилів? Пробували співати джаз чи рок?
Коли вибираємо нову пісню, не думаємо про її музичний стиль, а лише про те, подобається пісня чи ні.
- Чи писав хтось пісні саме для вашого тріо «Роса»?
Ні, але ми думаємо, що пора б нам самим уже щось для себе написати, бо відчуваємо, що можемо. І досі цього не сталося тільки за браком часу, бо ми всі навчаємося. Думали й над тим, що існує безліч гарних старовинних українських пісень, яким ми завдяки сучасній обробці могли б дати нове життя.
- Я випадково побачила приватний відеозапис уривку вашої репетиції пісні «Де ви, земляки мої далекі?». Чому ніколи не виконуєте цю чудову пісню на концертах?
Вона досить філософська й сумна, то підходить більше, вважаємо, до особливих концертів, з особливою тематикою, тому і виконуємо дуже рідко.
- Ви співаєте, як дихаєте: легко і природньо, що, до речі, нечасто зустрінеш навіть у професійних колективах. Не думали брати участь у престижних конкурсах?
Багато людей вже казали, що треба нам поїхати в Україну на телешоу «Х-фактор». Ми і самі починаємо над цим замислюватися. Думаємо, як з’явиться спонсор, справа зрушиться з місця скоріше (сміються). Питання ще і в тому, що вирватися надовго з процесу навчання – непроста справа. Соня вивчає nursing в McGill University, Наталя – cinéma communications в Dawson College, Даня – Social Sciences в Cégep Régional de Lanaudière, тому навіть складно зібратися на репетицію, а тут поїздка далеко і надовго!
- Ваші шанувальники нарікають, що рідко тішите їх виступами. Як ви обираєте, в яких концертах брати участь?
Є традиційні виступи, які ми намагаємося не пропускати, наприклад, такі як свято Маланки у січні, українські фестивалі у Монреалі, в Торонто та Верховина у Чертсі. Десь раз на 2 місяці виступаємо, а частіше не можемо, тому відмовляємося.
- Є, напевно, концерти, які назавжди залишаться для вас особливими?
Звичайно, є. Запам’ятався концерт у 2015 році, присвячений річниці Голодомору, де ми виконували «Гей, пливе кача». Люди вставали, плакали, і це було неймовірно зворушливо… Серед «особливих» і перший виступ «Роси» на українському фестивалі у Торонто: по-перше, це була дуже велика сцена, по-друге, інша публіка, яка, до речі, приймала нас дуже тепло. Також пам’ятний нам минулорічний виступ на цьому ж таки фестивалі в Торонто, де ми співали у наметі просто серед глядачів – не на сцені. То було «живе» спілкування з публікою, що залишило незабутні враження.
- То у вас, можна сказати, немає особливого страху чи хвилювання перед або під час виступу?
Ні, нема. Хвилювання – не для нас. Ми більше хвилюємося, якщо затримується наш вихід на сцену (сміються). Хоча в нас є дехто, хто завжди боїться перед нашим виходом на сцену і далі за кулісами під час виступу активно переживає за нас, – це пані Віра (сміються). Але нам це дуже потрібно, адже пані Віра, яку можна назвати четвертою учасницею «Роси», дає нам натхнення.
- Творчі люди зазвичай забобонні, тому перед виходом на сцену виконують якісь ритуали на удачу чи беруть амулети. Ви також?
Ритуалів не виконуємо, а ось амулет чи талісман – жувальна гумка – має Наталя (сміються). Без неї вона на сцену не виходить і не співає.
- Як?! Вона і співає із гумкою у роті?
Так-так (сміються разом).
- Дівчата, в українській радіопрограмі «Трембіта» на монреальському радіо 105.1 fm часто звучать ваші пісні. Де ви їх записували і чи є у «Роси» свій диск?
Соня: записуємо у мене вдома, де мій тато обладнав повноцінну студію. Там матеріал записуємо, а потім тато робить аранжування, «MIX», «PRODUCTION», а тоді передає фахівцям на професійний «MASTERING» і зараз маємо вже свій диск із 10 піснями.
- То, Соню, можна сказати, що твій тато Юрко Кулицький – продюсер тріо «Роса»?
Соня: Напевно, що так.
- Чи товаришують «росинки» і чи зустрічаються поза репетиціями і концертами?
Так, ту невелику кількість вільного часу, що маємо, проводимо разом. Ми найкращі подруги і, без перебільшення, любимо одна одну! Якби не ця щира любов, то, напевно, ми не змогли б співати так злагоджено, як співаємо, та і тріо «Роса», мабуть, не існувало б без нашої дружби.
- Наталю, Соню, Даню, скажіть, чи «Роса» для вас – серйозний проект на все життя?
Ми не знаємо, чи станемо професійними співачками, чи ні. Нам легко і приємно співати разом, але у житті є ще стільки цікавого, а нам лише по 19-20 років! Соня мріє про кар’єру у сфері охорони здоров’я, у Наталі неабиякий акторський талант, Даня любить політику і хоче боронити природу. Та музика і пісня, безперечно, надзвичайно важливі у нашому житті: ми любимо співати, ми любимо тріо «Роса», а, як буде далі, покаже життя.
Автор Ванесса Міранда
Пані Віра Турко-Кулицька – вчителька співу української школи ім. митрополита Андрея Шептицького.
«Менi, як вчительцi спiву, вже з самого початку було видно, що дiвчата мають сильний вокальний талант i гарний музичний слух. Часто у школi пiд час перерви вони замiсть того, щоб, як iншi дiти, бавитись чи щось перекусити, приходили до мене, аби поспiвати. Вони всi менi, як рiднi, i я пишаюся ними».
