ТРОЯНДА
тендітна квітка на ниві української культури в Монреалі.

Український танок – колоритний, веселий та запальний – вважається одним з найкращих у світі, адже яскраво передає характер нашого народу, засвідчує красу, глибину та виняткове розмаїття і самобутність його культури. Носієм цього прекрасного виду мистецтва та прикладом відданості своїй справі, любові й шани до України та української культури є ансамбль “Троянда”, що, увібравши у себе неймовірний талант і шалену енергію постановника, демонструє професійність виконання, а також тішить глядачів автентичним та яскравим вбранням.

Пропонуємо до вашої уваги інтерв’ю з Богданом Климчуком – одним із засновників ансамблю українського танцю “Троянда” та власником однойменної школи у Монреалі.

  • З чого, пане Богдане, починалося Ваше знайомство з українськими танцями та культурою?

Батьки записували нас з сестрою всюди, куди тільки могли, бо дуже хотіли долучити нас до української культури, і я, насправді, з дитинства купався в ній. До танцювальної школи я потрапив уперше в чотири роки, хоч упирався, плакав і не хотів іти… Відтоді танцюю вже 42 роки! Не пам’ятаю, як пройшов мій 1-й урок, але добре закарбувалося, як мене 16-річного батьки, щоб покарати за якусь провину, не пускали на танці, а я на те казав, що вони не мають права мені заборонити танцювати.

Мої батьки родом з Львівщини, а народився я в Канаді, хоча, не повірите, до 6-річного віку думав, що ми живемо в Україні. І в цьому нема нічого дивного, адже середовище спілкування було лише українське: сусідські діти, українська церква, школа, український магазин, літній табір “Верховина” на оселі, Спілка української молоді… Як я малим мав знати, що я в Канаді?!

  • Як і коли з’явилася “Троянда”?

З дитинства я танцював у ансамблі Марунчака. З часом мені захотілося створити щось своє, осучаснити народні танці, і у 1989р., коли мені виповнилося 18, разом з Тетяною Герасимович, Тарасом Мазепою та Терезою Гросько ми заснували “Троянду”. Щоправда, тоді цей колектив ще навіть назви не мав. Офіційно він був зареєстрований лише через 20 років – у 2009-у.

  • До речі, чи назва ансамблю має якусь історію походження?

До вибору ми підійшли прагматично: оскільки знаходимося на території Квебеку, то підбирали назву за милозвучністю, щоб місцеве населення могло вимовити її без перешкод. У колективі ми намагалися дотримуватися принципів демократії, тож попросили всіх учасників запропонувати свою назву, а потім проголосували. Символ Квебеку – квітка лілія, а наш символ – теж квітка, тільки троянда.

  • Яка мета школи українського танцю?

Найперше, берегти та тримати високий рівень української культури. Школа танцю – моє життя, це кропітка робота, яка забирає багато часу та вимагає самовіддачі. Мені довелося покинути роботу за фахом, щоб дати школі шанс на життя та розвиток. Я відчуваю, що вчити танцю – це моє покликання, тому вкладаю в “Троянду” всю свою душу.                   Безумовно, хочеться через український танок передати наступним поколінням знання, культуру та любов до України.

  • Чи є певні критерії відбору до школи танцю “Троянда”?

Двері школи відкриті для усіх бажаючих від 3-х років і далі без вікових обмежень. Можна приходити і 30-річним, і у 60 – головне мати бажання, адже, якщо тримати себе у формі, то й 80-річним під силу танцювати. До нас приходять не лише навчитися українського танцю, а також приємно поспілкуватися та провести час.

  • Чи танцюють у “Троянді” діти неукраїнського походження?

Так! Є болгари, молдавани, італійці та росіяни. Італійка танцює досі і їй у нас дуже подобається.

  • Що цікавого пропонує ансамбль та звідки ви черпаєте ідеї постановок?

З молодшими групами ми переважно ставимо казки, з середніми – більш традиційні танці, а зі старшими знімаємо відео, готуємо концертні та гастрольні програми, виступаємо на різних святах, концертах, весіллях. Старшу групу я також заохочую платнею за виступ.

Нові ідеї для постановок переважно народжуються з усього, що навколо мене, інколи з побаченого, деколи з почутого. Довкілля – невичерпне джерело нових задумів і щодо постановки театральних вистав. Оскільки кожен танок розповідає якусь історію, то, щоб повернути йому старовинний зміст, я вирішив додати театральний елемент. Завдяки театралізації будь-якому глядачу, обізнаному чи необізнаному, легко і просто зрозуміти зміст танцю, побачити картину загалом.

Намагаюся також осучаснити український танок змішанням жанрів, видозміненням рухів, декораціями, які сам виготовляю. У нас є декоративний зáмок з годинниковою вежею та брамою, куди діти можуть заходити і виходити, є справжній дерев’яний віз. Доводиться, звичайно, багато працювати над виробленням власного стилю колективу, але мені ця робота подобається і хочеться, щоб “Троянда” розвивалася саме в такому напрямку.

У танцювальних композиціях “трояндівці” користуються тридцятьма мною створеними кроками, кожен з яких має своє значення і назву. Наприклад, діти, почувши слово «кінь», вже знають, який рух треба виконувати. Для найменших танцюристів у мене теж свій метод викладання, адже 3-річним діткам ще далеко до розуміння, що таке сцена. Усі кроки, якими я користуюся у своїх постановках, мають казкову історію, отож на кожній репетиції ми пізнаємо нову казку.

  • Чи є у “Троянди” готовий репертуар?

Процес створення годинного виступу дуже трудомісткий і може зайняти кілька років, але на сьогодні “Троянда” має готову півторигодинну концертну програму. З наймолодшими учасниками колективу ми поставили казку «Редька».

  • Поділіться, пане Богдане, своїми планами на майбутнє.

Цього року я вирішив розбити класи на менші групи і тепер заняття проводжу щодня. Робота у невеличких групах довела, що у такий спосіб якісніше та ефективніше опановується техніка танцю. Зараз працюємо над створенням другого диску з великим бенкетним виступом, а перше DVD було представлено ще у 2007 році.

  • Ваш колектив часто запрошують виступати?

Минулого року у “Троянди” було 25 виступів. Нас щороку запрошують Організація Св. Патріка у Монреалі, український фестиваль, а також міжнародні організації та конкурси. Як на мене, не бракує запрошень. При бажанні та за умови регулярного відвідування учасниками колективу репетицій, ми могли би їздити по всьому світу: в Іспанію, Туреччину чи в Коста-Ріку. На жаль, зараз нам бракує дівчат у старшій групі, де 8 хлопців і тільки 2 дівчини. Тож, шановні панянки, ансамбль “Троянда” запрошує вас до танцю!

  • Чи має “Троянда” спонсорів?

Ні, але хочу відзначити внесок «Просвіти», на кошти якої ми придбали професійну вишивальну машинку на 6 голок та пошили чоботи.

  • Де берете костюми для виступів?

Шиємо та вишиваємо самі. Я створюю викройки, а мама допомагає з шиттям. Також я малюю на комп’ютері, вибираю малюнки до строїв, програмую машину і вишиваю. Лише за цим заняттям я можу просидіти годинами, хоч за освітою програміст.

  • Чи відслідковуєте Ви сучасні тенденції у танцях та чи цікавитеся танцями інших народів?

Звичайно. Ансамбль працює у трьох напрямках, і ми, відповідно, готуємо три різні концерти: традиційний, театральний та сучасний, з елементами українського джазу. Намагаючись іти в ногу з часом, знімаємо професійні тематичні відеокліпи. Нещодавно “Троянда” зняла відео “Як ворожка ворожила” під спів тріо “Роса”. З дітьми я поставив виставу, де присутня гра світла: діти вбрані у все чорне, і у танці видно лише їхні рухи, як тіні.

Щодо танців інших народів, то при потребі використовуємо деякі елементи, наприклад, у трагедії про Чорну раду є сцена з турецьким танцем.

  • З якими труднощами зіштовхується сьогодні танцювальна школа “Троянда”?

На мою думку, на сьогодні є світова проблема: діти надто керують своїми батьками, яких зазвичай швидко можуть переконати, що їй, сину чи дочці, більше не варто ходити, зокрема, до школи танцю. Переконаний, що дуже важливо батькам направляти малу дитину, тому що у цьому віці вона ще не усвідомлює, чого хоче.

Усіх українців Монреаля ми запрошуємо до нашого творчого та самобутнього колективу.

Спілкувалася Олеся Валеріо

 

Інші статті журналу за листопад 2017 року