За гарною посмішкою – до дантиста

За гарною посмішкою – до дантиста

«Заговори, щоб я тебе побачив» – сказав колись Сократ. «Посміхнись, аби я тебе побачив» – так можемо перефразувати цей крилатий вислів ми, бо посмішка сучасної людини перестала бути лише виявом доброзичливості. Вона говорить про рівень естетичного смаку її власника, ступінь його турботи про власне здоров’я і навіть про соціальний статус. Тож роль стоматолога нині вже не обмежується функціями «пломбуй або вирви» – від лікаря чекають значно більшого. Про сьогодення майстра посмішки, його погляд на професію, пацієнтів і життєві цінності говоримо з Тарасом Конанцем – дантистом, професором університету McGill, керівником клініки Drummond Dental Group.

  • Пане Тарасе, Ви зростали у родині дантиста, то чи вірили в дитинстві у Зубну фею і чи залишали для неї молочні зуби під подушкою?

Як у всіх канадських родинах, в нашій теж була така традиція. Залишаючи звечора зуб під подушкою, вранці спішив подивитися, чи принесла фея гроші. Тоді це було якихось 25 центів, не так, як зараз, – уже в доларах (сміється)!

  • Рішення стати дантистом, маючи перед очима досвід батька – стоматолога,  Ви прийняли легко чи обмірковували й інші варіанти професійної кар’єри?

У старших класах школи у мене  ще не було чіткого уявлення про професійне майбутнє. Але раз у раз спостерігаючи за роботою батька, почав все частіше задумуватися,  чи не спробувати й мені піти тим же шляхом. Коли прийшов час приймати виважене рішення, воно далося мені досить легко: обрав стоматологію.

  • Тато, напевно, був радий Вашому вибору?

Так, дуже радий. Мені здається, він одразу знав, що ми колись будемо працювати разом, чекав лише, коли я визначусь з вибором і вивчусь. Близько 15 років ми пропрацювали з батьком в одному офісі, у сусідніх кабінетах. Це були гарні часи. Мені загалом подобалося мати поряд когось, з ким можна порадитись, а ще приємніше, що ця людина – тато.

  • Траплялося так, що батько питав Вашої поради або консультувався з Вами?

Звичайно! Це був період взаємного навчання, якщо можна так сказати. Батько мав великий практичний досвід, а я  – більше знань щодо сучасних технологій у стоматології.

  • Де і скільки Ви навчалися стоматології?

4 роки університету “McGill”, факультет дантистики, потім ще рік аспірантури (post-graduate). Після  цього набував практичного досвіду, працюючи резидентом у лікарні.

  • Зараз Ви працюєте у Drummond Dental Group. Як довго її очолюєте?

У цій клініці я понад 16 років. Спочатку мав свою практику і додатково працював у Drummond Dental Group 2 дні на тиждень. Потім поєднав свій бізнес, бізнес батька і Drummond Dental Group та офіційно став керівником. Очолюю клініку ось уже 6 років.

  • Ваша дружина також працює в галузі стоматології?

Ні, вона логопед.

  • Що може найбільше зацікавити пацієнтів у Drummond Dental Group?

Щонайперше, особлива атмосфера. Ми відрізняємося від інших клінік дуже серйозним та виваженим підходом до обслуговування пацієнтів та щирим ставленням до них. Наша ціль – не лише надати клієнтам якісні послуги, але й огорнути їх увагою, проявити теплоту і розуміння, тому намагаємося створити для кожного клієнта невимушену атмосферу та викликати довіру до спеціалістів клініки з першого контакту – телефонного дзвінка. Для нас важливо навіть те, яким тоном ми спілкуємося з людиною. Хочемо, щоб пацієнт завжди знав, наскільки він важливий для нас, відчував, що ми його слухаємо, вникаємо у його проблему з перших хвилин спілкування і прагнемо допомогти.

  • Не секрет, що люди переважно бояться стоматологічних кабінетів. Як допомагаєте своїм пацієнтам впоратися зі страхом?

Це дуже добре запитання (посміхається)… Так, дійсно багато пацієнтів з острахом приходить на прийом до дантиста, а бояться вони, я думаю, тому, що раніше, найчастіше в дитинстві, вже мали сумний досвід. Колись, вірогідно, з ними сталося щось неприємне чи болісне, що налякало і залишило погані спогади, на прийомі у стоматолога. І тепер навіть у дорослому віці пережите тримає в страху.

  • Тож Вам потрібно бути ще й психологом?

В деякому сенсі так. Щоб вгамувати страх клієнта, я терпляче розповідаю йому, як відбуватиметься лікування, долучаю його до співпраці. Даю пацієнту варіанти вирішення проблеми, аби він сам вибрав те, що йому до душі. І тоді народжується у клієнта довіра до мене як до лікаря. Він отримує чітку уяву, що саме з ним відбуватиметься, і страхи зникають.

  • Пане Тарасе, а кому Ви довіряєте лікування своїх зубів?

З дитинства, звичайно, татові, в цьому мені пощастило. А тепер, коли тато вже не працює, я довіряю своїм колегам. У клініці є 4 дантисти, і кожен професіонал високого рівня.

  • Пане Тарасе, елегантний і вишуканий гольф, яким займаєтеся у вільний час, – це Ваша пристрасть чи лише приємний засіб відпочинку? Ви, кажуть, навіть займалися організацією щорічного турніру з гольфу.

Для мене, по правді сказати, гольф – тільки приємний відпочинок. Я граю, мабуть, зо 3 рази впродовж літа. Дуже люблю гольф, але як батько двох дітей більше часу все ж віддаю їм та й хочу проводити дозвілля з родиною. Ось тому виходити на великі змагання, що займають багато часу, для мене нереально. Коли випадає нагода  (спеціальний день, як цей турнір), то можу собі дозволити і пограти, і позмагатися.

  • Відомо, що Ви, пане Тарасе, активний член Пласту. Розкажіть, будь ласка, як і коли стали пластуном ?

Я пластун усе своє життя! З 6 років з радістю спілкуюся з природою, любив життя у таборах, походи у гори, мандрівки на каное, вечори з піснями  біля вогнища. До речі, співати я люблю, зокрема зі своїми дітьми,  які знають чимало пісень. Тож, повторю,  я ціле життя у Пласті, багато отримав від цієї організації і тепер хочу віддавати.

  • Чи хочете, пане Тарасе, щоб Ваші діти продовжили сімейну династію дантистів?

Я б дуже цього хотів! Не знаю, чи це реально… може, й ні. Мій син хоче бути футболістом, а ось на доню ще є надія (сміється). Сподіваюся! Думаю, моя професія найкраща у світі.

  • Справжній майстер повинен передати свої знання і досвід  учням, що й робите Ви на посаді професора університету McGil. Чи важка це справа – навчати інших?

Я б не сказав, що важка, якщо ти любиш і розумієш предмет, що викладаєш. Я навчаю студентів реставрації зубів, а також, як відкрити свою стоматологічну практику. І  викладати мені легко, бо ж я теж навчався у цьому університеті. Хоча минуло вже 20 років, пам’ятаю, чого я прагнув. Зараз передаю своїм учням мудрість своїх колишніх професорів, підкріплену власним досвідом. Те, що я роблю як практикуючий стоматолог, допомагає мені у викладанні, адже навчаю студентів тому, що знаю не лише з теорії.

  • Якби зараз повернутися в той момент, коли справою життя Ви обрали стоматологію, змінили б Ви своє рішення щодо вибору чи ні?

На 100%  упевнений, що колись я прийняв правильне рішення і що воно одне у моєму житті. Я продовжуватиму мою справу заради здійснення своєї мрії: хочу, щоб настав той час, коли і ті, хто працює тут, і ті, хто приходить сюди по стоматологічну  допомогу,   визнали клініку найкращою у Монреалі.

 

Ольга Халаш

 

Інші статті журналу за серпень 2017 року