Писанка… Декоративний атрибут Великодня, побутова магія чи закодоване послання наших пращурів? Можна ціле життя присвятити пошукам відповідей на ці питання, а можна просто зібратися родинним чи дружнім колом і при чарівному мерехтінні свічки творити кольорові імпровізації, так як це роблять монреальські українці на Святі писанки. Понад 15 років цей захід організує Товариство Зустріч. Останні 7 років на святі всіх бажаючих навчають писанкарству Федір та Олександра Куркчі.
Пан Федір – знаний художник, скульптор, майстер з виготовлення ляльки-мотанки та писанкарства. Він також створює чудову кераміку. Пані Олександра – більше теоретик. Мистецтвознавець за фахом вона має що розповісти гостям свята про історію виникнення писанки, про значення символів у писанкарстві, про міфи і легенди, які разом із старовинним мистецтвом дійшли до нашихднів. Поспілкуватися з майстрами на Святі писанки змогла і творча група журналу « Разом у Монреалі».
Пані Олександро, чи зростає з року в рік інтерес українців Монреаля до цього свята?
Так. Щороку долучаються нові люди. Мені казали, що колись було по 20-30 бажаючих, а сьогодні – близько вісімдесяти. Дуже часто люди приходять і кажуть: “В Україні ми ніколи такого не робили”. Тож виходить, що треба було приїхати до Канади, щоб почати розписувати писанки! ( посміхається).
Свято завжди проходить за якимось одним традиційним сценарієм?
Можна сказати і так. Відмінними, мабуть, щороку є тільки тема презентації, якою я розпочинаю свято, і оформлення зали. А от серед добрих традицій я хочу відмітити одну, але дуже важливу: Свято писанки безкоштовне. Товариство « Зустріч» ніколи не бере гроші за організацію і витрати на цей захід, що є даниною поваги до української громади.
Тобто фарби, віск, інші матеріали для виготовлення писанки також безкоштовні?
Все це купує товариство «Зустріч». Єдине, що потрібно придбати гостям свята, – писачок, який знадобиться їм і в наступні роки, бо, як правило, хто потрапив на Свято писанки раз, той неодмінно повертається знову.
Які зміни відбулися в писанкарстві за час існування цього прикладного мистецтва? Чи додалися до візерунків, яким сотні років, нові, створені, зокрема, у Монреалі?
З історії виникнення писанки ми пам’ятаємо, що її назва походить від слова «писати». Це як лист. Кожної весни жіночка сідала і робила 40-50 писанок, щоб подарувати своїм близьким, родичам, друзям. Ті, хто отримував такий своєрідний лист – побажання, несли його додому і зберігали цілий рік біля ікон на поличці. А візерунки… Наприклад, рибка – побажання родині дитинки, зернятко з півником – багатого врожаю. Через рік, коли цикл завершувався, потрібно було ці писанки закопати на городі чи в саду. Циклічність (від весни до весни) завжди зберігалася. Зараз писанки стали більш декоративними, і їх не віддають землі, а зберігають, прикрашають ними оселі чи витягають перед Великоднем, як у грудні новорічні іграшки. Традиція набуває іншого забарвлення, звичайно, народжуються і нові візерунки, деякі прямо тут, під час нашого свята.
Коли кожен з вас, пане Федоре та пані Олександро, зробив свою першу писанку?
Пан Федір ( задумливо): Та хто ж це пам’ятає!..
Пані Олександра: Я зробила першу писанку років 15 тому, коли познайомилася з Федором. В Україні я викладала історію світового мистецтва у Донецькому національному університеті, про писанку знала як теоретик, а, коли зустрілася з Федором, стала і практиком. Він професійний художник, i займається цим все життя.
Пані Олександро, ви як мистецтвознавець, певно, знаєте якусь легенду чи історію щодо того, чому за основу у писанкарстві взято саме яйце?
Мабуть, тому, що яйце вважають уособленням Світу. До нас дійшло багато легенд, згідно з якими саме з яйця виник Всесвіт. У нашій українській культурі, яка, до речі, дуже давня, ми знаходимо їх відлуння. Згадайте, наприклад, народну казку “Яйце-райце”, де розповідається, що орел і орлиця в подарунок за врятування їхнього дитятка-пташенятка дали чоловікові золоте яйце. ”Коли буде страшенна скрута і ти не знатимеш, що робити, то розбий це яйце”, – сказали вони. Якось такий момент настав, і чоловік розбив золоте яйце. З нього з’явилися воли, коні, барани, кози, качки, кури, всякі рослини. Отож, як бачимо, казка « Яйце-райце», як і багато українських народних казок, засвідчують давню віру наших предків у те, що світ виник з яйця.
На Ваш погляд, пані Олександро, писанкарство більше розвинуте в Канаді чи в Україні?
В Україні через радянське нівелювання української культури писанки майже зникли. Але тут, в українській діаспорі Канади, існує культ писанки. В канадському Веґревілі споруджено їй пам’ятник. Безліч магазинів в Америці і Канаді торгують писачками, фарбами, спеціальним воском. У всіх українських школах Канади є уроки писанкарства. В українській громаді цієї країни мистецтво писанкарства більше збереглося в автентичному вигляді, ніж в Україні. Таким чином, культура, вивезена з України, тут набуває сили і повертається в Україну.
Яким би ви хотіли бачити Свято писанки у майбутньому?
Пан Федір: Звичайно, більш багатолюдним. Хочеться, щоб українці не тільки приходили на це свято, а розповідали потім дітям і передавали їм навички писанкарства.
Пані Олександра: Подібні заходи об’єднують родини, друзів, допомагають зробити світ красивішим. Колись я почула фразу, яка мене надзвичайно вразила і яка підкреслює важливість писанкарства: «Світ існуватиме доти, доки пишуться писанки».
Автор Анастасія Гарай
