«Заговори, щоб я тебе побачив» – сказав колись Сократ. «Посміхнись, аби я тебе побачив» – так можемо перефразувати цей крилатий вислів ми, бо посмішка сучасної людини перестала бути лише виявом доброзичливості. Вона говорить про рівень естетичного смаку її власника, ступінь його турботи про власне здоров’я і навіть про соціальний статус. Тож роль стоматолога нині вже не обмежується функціями «пломбуй або вирви» – від лікаря чекають значно більшого. Про сьогодення майстра посмішки, його погляд на професію, пацієнтів і життєві цінності говоримо з Тарасом Конанцем – дантистом, професором університету McGill, керівником клініки Drummond Dental Group.
- Пане Тарасе, Ви зростали у родині дантиста, то чи вірили в дитинстві у Зубну фею і чи залишали для неї молочні зуби під подушкою?
Як у всіх канадських родинах, в нашій теж була така традиція. Залишаючи звечора зуб під подушкою, вранці спішив подивитися, чи принесла фея гроші. Тоді це було якихось 25 центів, не так, як зараз, – уже в доларах (сміється)!
- Рішення стати дантистом, маючи перед очима досвід батька – стоматолога, Ви прийняли легко чи обмірковували й інші варіанти професійної кар’єри?
У старших класах школи у мене ще не було чіткого уявлення про професійне майбутнє. Але раз у раз спостерігаючи за роботою батька, почав все частіше задумуватися, чи не спробувати й мені піти тим же шляхом. Коли прийшов час приймати виважене рішення, воно далося мені досить легко: обрав стоматологію.
- Тато, напевно, був радий Вашому вибору?
Так, дуже радий. Мені здається, він одразу знав, що ми колись будемо працювати разом, чекав лише, коли я визначусь з вибором і вивчусь. Близько 15 років ми пропрацювали з батьком в одному офісі, у сусідніх кабінетах. Це були гарні часи. Мені загалом подобалося мати поряд когось, з ким можна порадитись, а ще приємніше, що ця людина – тато.
- Траплялося так, що батько питав Вашої поради або консультувався з Вами?
Звичайно! Це був період взаємного навчання, якщо можна так сказати. Батько мав великий практичний досвід, а я – більше знань щодо сучасних технологій у стоматології.
- Де і скільки Ви навчалися стоматології?
4 роки університету “McGill”, факультет дантистики, потім ще рік аспірантури (post-graduate). Після цього набував практичного досвіду, працюючи резидентом у лікарні.
- Зараз Ви працюєте у Drummond Dental Group. Як довго її очолюєте?
У цій клініці я понад 16 років. Спочатку мав свою практику і додатково працював у Drummond Dental Group 2 дні на тиждень. Потім поєднав свій бізнес, бізнес батька і Drummond Dental Group та офіційно став керівником. Очолюю клініку ось уже 6 років.
- Ваша дружина також працює в галузі стоматології?
Ні, вона логопед.
- Що може найбільше зацікавити пацієнтів у Drummond Dental Group?
Щонайперше, особлива атмосфера. Ми відрізняємося від інших клінік дуже серйозним та виваженим підходом до обслуговування пацієнтів та щирим ставленням до них. Наша ціль – не лише надати клієнтам якісні послуги, але й огорнути їх увагою, проявити теплоту і розуміння, тому намагаємося створити для кожного клієнта невимушену атмосферу та викликати довіру до спеціалістів клініки з першого контакту – телефонного дзвінка. Для нас важливо навіть те, яким тоном ми спілкуємося з людиною. Хочемо, щоб пацієнт завжди знав, наскільки він важливий для нас, відчував, що ми його слухаємо, вникаємо у його проблему з перших хвилин спілкування і прагнемо допомогти.
- Не секрет, що люди переважно бояться стоматологічних кабінетів. Як допомагаєте своїм пацієнтам впоратися зі страхом?
Це дуже добре запитання (посміхається)… Так, дійсно багато пацієнтів з острахом приходить на прийом до дантиста, а бояться вони, я думаю, тому, що раніше, найчастіше в дитинстві, вже мали сумний досвід. Колись, вірогідно, з ними сталося щось неприємне чи болісне, що налякало і залишило погані спогади, на прийомі у стоматолога. І тепер навіть у дорослому віці пережите тримає в страху.
- Тож Вам потрібно бути ще й психологом?
В деякому сенсі так. Щоб вгамувати страх клієнта, я терпляче розповідаю йому, як відбуватиметься лікування, долучаю його до співпраці. Даю пацієнту варіанти вирішення проблеми, аби він сам вибрав те, що йому до душі. І тоді народжується у клієнта довіра до мене як до лікаря. Він отримує чітку уяву, що саме з ним відбуватиметься, і страхи зникають.
- Пане Тарасе, а кому Ви довіряєте лікування своїх зубів?
З дитинства, звичайно, татові, в цьому мені пощастило. А тепер, коли тато вже не працює, я довіряю своїм колегам. У клініці є 4 дантисти, і кожен професіонал високого рівня.
- Пане Тарасе, елегантний і вишуканий гольф, яким займаєтеся у вільний час, – це Ваша пристрасть чи лише приємний засіб відпочинку? Ви, кажуть, навіть займалися організацією щорічного турніру з гольфу.
Для мене, по правді сказати, гольф – тільки приємний відпочинок. Я граю, мабуть, зо 3 рази впродовж літа. Дуже люблю гольф, але як батько двох дітей більше часу все ж віддаю їм та й хочу проводити дозвілля з родиною. Ось тому виходити на великі змагання, що займають багато часу, для мене нереально. Коли випадає нагода (спеціальний день, як цей турнір), то можу собі дозволити і пограти, і позмагатися.
- Відомо, що Ви, пане Тарасе, активний член Пласту. Розкажіть, будь ласка, як і коли стали пластуном ?
Я пластун усе своє життя! З 6 років з радістю спілкуюся з природою, любив життя у таборах, походи у гори, мандрівки на каное, вечори з піснями біля вогнища. До речі, співати я люблю, зокрема зі своїми дітьми, які знають чимало пісень. Тож, повторю, я ціле життя у Пласті, багато отримав від цієї організації і тепер хочу віддавати.
- Чи хочете, пане Тарасе, щоб Ваші діти продовжили сімейну династію дантистів?
Я б дуже цього хотів! Не знаю, чи це реально… може, й ні. Мій син хоче бути футболістом, а ось на доню ще є надія (сміється). Сподіваюся! Думаю, моя професія найкраща у світі.
- Справжній майстер повинен передати свої знання і досвід учням, що й робите Ви на посаді професора університету McGil. Чи важка це справа – навчати інших?
Я б не сказав, що важка, якщо ти любиш і розумієш предмет, що викладаєш. Я навчаю студентів реставрації зубів, а також, як відкрити свою стоматологічну практику. І викладати мені легко, бо ж я теж навчався у цьому університеті. Хоча минуло вже 20 років, пам’ятаю, чого я прагнув. Зараз передаю своїм учням мудрість своїх колишніх професорів, підкріплену власним досвідом. Те, що я роблю як практикуючий стоматолог, допомагає мені у викладанні, адже навчаю студентів тому, що знаю не лише з теорії.
- Якби зараз повернутися в той момент, коли справою життя Ви обрали стоматологію, змінили б Ви своє рішення щодо вибору чи ні?
На 100% упевнений, що колись я прийняв правильне рішення і що воно одне у моєму житті. Я продовжуватиму мою справу заради здійснення своєї мрії: хочу, щоб настав той час, коли і ті, хто працює тут, і ті, хто приходить сюди по стоматологічну допомогу, визнали клініку найкращою у Монреалі.
Ольга Халаш
