Author Archives: Stepan Balatsko

«Щоб досягти чогось у житті, треба вчитися, працювати і бути доброю людиною».

Ці слова – формула успіху від Галини Головки. Свого часу любов до математики підказала їй шлях до вершини, і ось сьогодні ми знаходимося в фінансово-діловому центрі Монреаля, де за адресою 1010, rue Sherbrooke Ouest, у фешенебельному офісі з розкішним видом на місто знаходиться аудиторська компанія Tretiak Holowka Inc. Тут на найвищому рівні обслуговують приватних та корпоративних клієнтів, до речі, трьома мовами: англійською, французькою та українською. Власницею Tretiak Holowka Inc. є  українка за походженням пані Галина Головка – голова численних українських громадських організацій, надзвичайно обізнана та закохана у свою справу особистість.

Галина Головка

  • Вітаю Вас, пані Галино! Розкажіть, будь ласка, трішки про себе.

– Я народилася і виросла в Канаді, в сім’ї українців. Мої батьки приїхали сюди після Другої світової війни з України за трудовим контрактом. Мама, зокрема, до міста Квебек, а тато на північ провінції Онтаріо. Цікаво, що познайомилися вони в церкві св. Михайла в Монреалі, згодом одружилися і залишилися тут жити.

  • Як для уродженки Канади, Ви чудово володієте українською мовою. Де Ви вчилися її?

– Звичайно, вдома усі розмовляли українською. Окрім цього, у нас залишилася велика родина в Україні, куди ми часто їздили і зараз регулярно відвідуємо. Хоч канадський говір відрізняється від сучасної української мови, перешкод у спілкуванні ніколи не виникало.

  • Сьогодні Ви власниця успішної компанії Tretiak Holowka Inc з надання консалтингових послуг у сфері бухгалтерського обліку, фінансових вкладень та оптимізації оподаткування для малого та середнього бізнесу. Як давно займаєтеся цією справою і чи вона завжди була Вашим покликанням?

– Зовсім ні. Я вчила математику, яка мені дуже подобалася, і тому навіть не сподівалася працювати в консалтинговій сфері. Так вийшло, що, будучи студенткою, я потрапила до аудиторської компанії на літню вакансію. Мені настільки сподобалася ця професія, що я взагалі змінила факультет!

  • Неймовірно! Що ж Вам так припало до душі і визначило Ваш вибір діяльності?

– Мені подобається працювати з клієнтами. Наприклад, зараз я веду кілька сімейних компаній, чий бізнес передається з покоління в покоління. Наше бюро, до речі, обслуговує вже третє покоління власників. Це надзвичайно захоплююча робота, її не назвеш рутинною, бо потрібно відслідковувати зміни, що відбуваються на рівні законодавств (провінційного, федерального), зміни у діяльності власності чи локації наших клієнтів – кожен новий день не схожий на попередній.

  • Розкажіть, пані Галино, про створення компанії Tretiak Holowka Inc.

– Компанія була створена ще 1970 року паном Василем (Білом) Третяком. У 1989р. я стала її співвласницею, а вже з 2008 року є фактичною власницею, адже усі обов’язки голови Tretiak Holowka Inc. на моїй відповідальності.

  • Хотіли б Ви, щоб Ваші діти продовжили сімейну династію аудиторів?

– Моя донька Адріяна працює разом зі мною. Вона багато допомагає мені, але, на жаль, у неї ще немає права підпису документів. Для цього потрібно, здавши іспит, отримати канадський ступінь сертифікованого професійного аудитора. Тоді, щоб мати офіційне право працювати, необхідно вступити до ордену принаймні однієї провінції. Я, наприклад, член орденів двох провінцій: Квебеку та Онтаріо. Мені, звісно, було б дуже приємно, якби Андріяна пішла моїм шляхом.

  • А чи можуть звертатися до Вас за послугами компанії та фізичні особи з інших провінцій, крім Квебеку й Онтаріо, чи навіть країн?

– Звичайно. Ми досить часто надаємо консультаційні послуги клієнтам з інших канадських провінцій. Маємо також досить розвинену мережу партнерів у Канаді та США, з якими тісно співпрацюємо та можемо порадити нашим клієнтам для подальшого кваліфікованого обслуговування на місці.

  • Які обов’язки передбачає членство в професійному ордені?

– Передусім, щоб стати членом ордену аудиторів, потрібно мати відповідну закінчену вищу освіту, щорічно платити внески та додатково навчатися певну кількість годин. Членство у професійному ордені – це своєрідна ліцензія на право професійної діяльності, мені, зокрема, у наданні фінансових послуг.

  • З якими питаннями звертаються до Вас найчастіше?

– Наша фірма переважно обслуговує малий та середній бізнес. Ми готуємо їх фінансову звітність, надаємо консультації з заощадження коштів, оптимізації корпоративного оподаткування, а також відповідаємо на поточні питання щодо змін у законодавстві, про реформування та вплив цих змін на подальше ведення бізнесу. Окрім того, ми допомагаємо організувати перехід бізнесу від одного власника до іншого та при будь-яких інших структурних реорганізаціях.

Фізичні ж особи та одноосібні приватні підприємці найчастіше звертаються за подачею податкових декларацій. Вони для фірми є більш сезонним явищем, а ось корпоративним клієнтам ми надаємо послуги на постійній основі протягом року.

  • Якими мовами надаються послуги в Tretiak Holowka Inc.?

– Трьома: англійською, французькою та українською. В цьому, безперечно, є певна перевага для тих українців, які ще не дуже добре опанували місцеві мови. Наша компанія тісно співпрацює з Українською касою “Дежарден”, яка пропонує широкий спектр фінансових послуг і, як відомо, активно підтримує все українське.

  • Чим ще, окрім основної роботи, Ви займаєтесь?

– Чимало свого часу я віддаю суспільній діяльності на добровільній основі. Нині я член ради директорів Української каси “Дежарден”, голова монреальської філії Конгресу українців Канади (КУК), очолюю контрольну комісію Світового СУМу, кілька років була очільником Спілки української молоді Монреаля і Канади (СУМ). Це, звичайно, забирає багато часу й вимагає присутності на телеконференціях, засіданнях тощо. Однак я вважаю, що кожна особа повинна віддати частинку себе та свого часу громаді, бо інакше всі ці організації вже давно б не існували. Під гаслом СУМу “Бог і Україна” свого часу виховували мене, ми виховували своїх дітей, а вони тепер – своїх.

  • З таким напруженим графіком та колом обов’язків залишається у Вас час на відпочинок, адже, погодьтеся, він теж запорука успішної праці?

– Ви вірно підмітили: відпочивати мені доводиться нечасто. Зазвичай перша половина року аж до серпня місяця – це найбільш напружений період, коли ми працюємо безперервно упродовж багатьох годин, а деколи і без вихідних. Волонтерська діяльність також займає щотижня годин 10-15. Втім в якийсь момент свого життя я зрозуміла, що мушу робити перепочинок, аби надалі мати сили й натхнення. Отож відтоді стараюся раз на рік, а, якщо є можливість, то й двічі чи тричі, брати хоча б коротеньку відпустку. При нагоді я полюбляю бути на природі, зокрема на дачі, що на оселі “Верховина”, подихати лісовим свіжим повітрям. Також намагаюся щороку навідуватися до родини в Україну.

  • Про що Ви мріяли в дитинстві і про що – сьогодні? Чи здійснилися Ваші мрії?

– Здійснилися. Я мріяла жити краще, ніж мої батьки. Вони приїхали після війни, тато й мама і їхні родини дуже потерпіли від воєнних лихоліть. Дуже прикро, що в Україні рідня наша й зараз потерпає, та, хвалити Бога, я маю змогу їм допомагати. Я хотіла мати свою сім’ю – вона у мене є: троє дітей та вже четверо онуків. Тож і ця мрія здійснилася. Я ніколи не думала про власний бізнес, але так сталося (тепер дуже радію), що свого часу прийняла і виклик, і шанс та завдяки цьому нині можу допомагати людям.

Серед неособистих мрій є ще одна: хочеться, щоб Україна врешті-решт стала на ноги, щоб канадський уряд надалі підтримував її на державному рівні. Мене це дійсно дуже турбує.

  • Рецепт успіху від Галини Головки…

– Насправді, у мене немає такого рецепту. Просто мене батьки вчили так: щоб досягнути чогось у житті, потрібно вчитися, працювати і бути доброю.

Спілкувалася Олеся Валеріо

 

Інші статті журналу за вересень 2017 року

Жовтень / Octobre / October 2017

Обіймає нас жовтень прохолодою й туманами, шепоче шелестом опалого жовтого листя, ніби наспівує колискову… То він ніжний, теплий і тихий, то плаксиво дощовий та вередливо вітряний, але його прощальна осіння краса переважно заворожує, налаштовує на ліричний лад.

Вдихаючи запах свіжого падолисту, кожен, мабуть, бачить і сприймає жовтень по-своєму: комусь здається, що вітер осінній розвіює безжально мрії, в іншого ж вселяє він надії чи дарує кохання. Та, як кажуть, тільки від самої людини залежить, куди вітровій її занесе… Наших читачів він у жовтневому “Разом у Монреалі” перенесе назад, у вересень, щоб розповісти про Ігри Нескорених – до сліз зворушливі змагання мужніх і сильних духом ветеранів, які зазнали тілесних та душевних травм, виконуючи військовий обов’язок, і, зокрема, досягнення української збірної, що вперше брала в них участь. Тут поділимось з вами враженнями від українських вересневих фестивалів.

У рубриці “Наш бізнес” ми розкажемо вам про власницю аудиторської компанії Tretiak Holowka Inc., українку за походженням, голову численних українських громадських організацій, надзвичайно обізнану та закохану у свою справу особистість – пані Галину Головка.

Про те, що надихало в роботі і допомогло перетворити показ моди на українському фестивалі у Монреалі на яскраве і найбільш очікуване шоу дізнаємося з статті « Кожен хрестик вишитий вручну, кожна ідея втілена в життя, кожна річ – особлива, кожна власниця щаслива!», в рубриці традиція та культура

Нова сторінка епопеї про визначних українців – у рубриці “Нашого цвіту”, відкрийте її і, можливо, відкриєте для себе нове славне ім’я.

Про лободу – бур’ян, їжу і цілительку – дізнавайтеся вже зараз, не оминаючи цю статтю. “Разом у Монреалі” повідає про модні тенденції осінньо-зимового сезону, а також запрошує здійснити мандрівку в Україну і завітати в провінційне містечко Тульчин (Вінниччина), багате на культурні та архітектурні пам’ятки.

Рецепти, як водиться, є в кожному номері, тож ділимося ними і в жовтні. Обов”язково щось цікавеньке знайдеться у нас й для маленьких читачів.

 

ЗАЛИШАЙМОСЯ РАЗОМ у жовтні!

Радіо трембіта

Leave a Reply
 

Радіо забава

Leave a Reply

Українська Школа ім. митрополита Андрея Шептицького

“Наче весела родина, знову заходимо в клас,
Знаєм, що це Батьківщина школу відкрила для нас.”
М. Сингаївський

Сучасні батьки все більше розуміють, що найвигідніша інвестиція – інвестиція у власних дітей, бо чим більше вкласти у дитину любові, родинного тепла, мудрості і сили попередніх поколінь, тим успішнішою і щасливішою вона буде у майбутньому. А як же бути тій дитині, яка іммігрувала з України в Канаду або яка народилася далеко від своєї історичної Батьківщини? Це питання монреальським батькам-українцям допомагає вирішувати Українська школа ім. митрополита Андрея Шептицького, яку очолює директорка пані Дарія Гуменна. Весь навчальний процес у школі вибудований на тому, аби дати дитині відчуття невідірваності від міцного українського дерева, а вона є гілочкою, частиною прекрасної крони України…

  • Пані Даріє, у звичайну школу ходять тому, що потрібно вчитися, а у Вашу – тому, що хочуть. То чим же, на Ваш погляд, школа імені митрополита Шептицького приваблює своїх учнів?

Я б сказала, що спочатку вона приваблює батьків (сміється). Саме батьки заохочуть дітей піти до школи навчатися української мови, культури, історії України. У нашій школі – чудове розмаїття учнів: діти, народжені в Україні, діти зі змішаних родин, де лише мама чи тато мають українське походження, і діти, батьки яких – друге чи третє покоління українців, народжених у Канаді. Тут школярі здобувають великі скарби нового товариства і різні способи спілкування, на перерві між собою розмовляють трьома мовами: українською, англійською і французькою. Вони всі наші, українські, діти! З часом вони оцінюють ініціативу батьків, я бачу це по випускниках школи, знаю з власного досвіду, адже сама колись закінчила цю школу.

  • Скільки учнів щороку приймає школа і скільки випускає?

З року в рік кількість учнів міняється. Минулого року школа випустила 7 учнів, а прийняла 14 нових дітей і вперше – 10 дорослих, які зростали в неукраїномовних родинах, хоч їх батьки – українці.

  • Якими ви їх бачите щосуботи зранку – втомленими чи сповненими ентузіазму?

Вони різні, наші діти. Деякі приїздять ще сонні, бо живуть далеко від школи і, щоб дістатися вчасно на заняття, прокидаються рано, а інші більш жваві, весело поспішають до школи зустрітися з друзями, дізнатися на уроках про щось нове і цікаве, що різниться від їхнього буденного життя.

  • У такій школі, як Ваша, думаю, випадкових учителів не буває. То ж за якими критеріями обираєте наставників для дітей? Акцентуєте увагу на людських чеснотах чи професійних?

Важливе і перше, і друге, адже наша школа особлива, тож шукаємо вчителів, які, з одного боку, будуть давати дітям хороші знання, з іншого – людське тепло. Хочеться, щоб вони передавали дітям почуття причетності до нашого славетного українського роду з його найкращими цінностями і традиціями.

  • Скільки вчителів працює у школі?

Минулого навчального року було 17, а в цьому очікуємо ще двох нових вчителів.

  • Скільки років минуло відтоді, як Ви, пані Даріє, прийняли директорську естафету від своєї попередниці? Чи багато запровадили змін у школі як її очільник?

На посаді директорки школи я 2 роки. Очоливши школу, як кожна нова людина, запровадила деякі зміни, які відповідають моєму баченню навчального процесу, тому торкнулися вони переважно шкільної програми.

  • Спілкування з учнями і їх батьками завершується у стінах школи чи продовжується і поза її межами?

Українська громада завжди сповнена якихось подій, тому і вчителі, і учні, і їх батьки – ми всі спілкуємося не лише в школі, але й на різних громадських заходах (конкурси, концерти, фестивалі), в яких учні школи беруть участь. Цієї зими, наприклад, ходили з колядою. Багато наших учнів належать до СУМ-у і Пласту, відомих міжнародних українських молодіжних організацій, батьки і учні спілкуються щосуботи після занять, літом – у таборах, на відпочинкових оселях тощо.

  • Давайте поговоримо про предмети, які викладаються у школі. Скільки їх є і які?

Для старших класів запроваджено курс українознавства, до якого входять географія, історія, українська мова, українська література, культура і релігія. У молодших класах немає чіткого поділу на предмети, матеріал подається інтегровано, наприклад, читаючи твір, діти одночасно навчаються і мови, й історії та географії. Я заохочую тих вчителів, які творчо підходять до викладання свого предмету, закріплюють нові знання учнів з допомогою малювання, прикладного мистецтва, та проектами аудіовізуальних презентацій. У нашій школі діє прекрасний дитячий хор, а українського танцю дітей навчають колишні танцюристи славетного ансамблю “Шумка” з Едмонтону.

  • Що Ви вважаєте найголовнішим у своїй роботі як директора Української школи?

Робити, звичайно, все необхідне, щоб школа добре функціонувала, як один злагоджений механізм, і навчальний процес йшов стабільно й успішно…

  • Хто з української громади найбільше підтримує школу?

Ми щасливі, що чимало організацій нам допомагає. Фінансово нас, насамперед, підтримує Українська народна каса Дежарден. Велику пожертву маємо від УНО, допомагають також церковний комітет і Ліга українських католицьких жінок при парафії церкви Успіння Божої Матері та Український фестиваль. СУМ при потребі надає нам приміщення. Багато зусиль і часу віддають школі батьки на чолі з батьківським комітетом.

  • У кожній школі час від часу відбуваються смішні, цікаві або зворушливі історії. Можете згадати якусь із життя Вашої школи?

Я б відмітила одну…. не історію, а подію – візит до нашої школи міністра освіти України Лілії Гриневич, який відбувся восени 2016. Пані міністр побачила, як і чого наші діти навчаються, схвалила роботу педагогів і тішилася тим, що далеко від України українська мова і культура не тільки не забувається, а розвивається.

  • Чи багато у школі бешкетників і чи часто хось попадає на «розмову» в кабінет директора?

(Сміється) Так,  буває. Це ж діти! Та будь-яку малоприємну ситуацію намагаємося швидко і спокійно вирішити, щоб пізніше, згадуючи, разом посміятися з неї.

  • Новий навчальний рік вже не за горами, тож чи буде він чимось різнитися від попередніх?

Багато змін не буде. І дирекція школи, і вчителі, проаналізувавши підсумки минулого року, прибрали з навчального процесу те, що, на наш погляд, не дало бажаного результату, та натомість взяли дещо нове. Літо коротке, а планів дуже багато, тому, на жаль, не все встигнемо втілити до вересня.

  • Пані Даріє, на закінчення розмови розкажіть тим нашим читачам, які хотіли б, аби їх діти навчалися в Українській школі імені митрополита Андрея Шептицького, що потрібно для вступу?

Прийом учнів діє впродовж усього року. На офіційному сайті школи www.ukrainianschoolmontreal.org можна отримати анкету, заповнити і надіслати на вказану адресу. Відповідь з детальною інформацією майбутній учень або його батьки отримають на свій email і все – вперед до знань!

Спілкувалася Анастасія Гарай

 

Інші статті журналу за вересень 2017 року

Монреаль запрошує на фестиваль!

ІНТЕРВ’Ю З ПРЕЗИДЕНТОМ  УКРАЇНСЬКОГО ФЕСТИВАЛЮ

ГРИЦЬКОМ БЕДИКОМ

«Український фестиваль – найважливіша подія в українському календарі Монреаля» – вважає його президент Грицько Бедик. З ним важко не погодитися, бо фестиваль, як ніяка інша подія гуртує і єднає не лише українців Квебеку, Монреаля, але й українців, розкиданих долею по світу, даруючи зустріч саме у Монреалі, саме на фестивалі. Спілкуючись, розважаючись, відпочиваючи, куштуючи українські страви, слухаючи українську музику, ми знову і знову відчуваємо нашу приналежність до єдиної родини і з гордістю повідомляємо Монреалю і всьому світу:

МИ УКРАЇНЦІ!

  • Пане Грицьку, цьогоріч Український фестиваль у Монреалі офіційно досяг повноліття – 18-и святкових, ярмарково-барвистих, голосистих, танцювальних років! Чи буде з цієї нагоди якась особлива програма?

– Будуть, точніше сказати, деякі зміни. У зв’язку з ремонтом наш український парк закритий, отже ми перенесли свято у парк Beaubien, що між 9 і 6 авеню. Програма, як і щороку, обіцяє бути цікавою і різноманітною. Серед концертних цікавинок – виступ українського оркестру «Козак-систем» з Києва. Я мав нагоду бачити його у Нью-Йорку. Прекрасно грає! З Києва також повинна приїхати співачка Олеся Синчук, буде Канадська капела бандуристів, Софі Фрейзер – львів’янка за походженням, що нині живе у Флориді. Традиційно на фестиваль запрошені військові з України. Чекаємо на представників уряду провінції і Канади. У рамках фестивалю відбудеться показ чотирьох українських фільмів. Є гарна новина і для гурманів: цього року кількість кіосків зросте до 50-ти, тож їжі всякої – вареничків, ковбаски, капусти, голубців, шашлику та борщу – буде вдосталь.

  • Фестиваль української культури в усі роки був популярний та проходив з успіхом, але відтоді, як Ви, пане Грицьку, стали його президентом, набув, як говорять в українській громаді, ще більшого успіху. Поділіться секретом, як з хорошого, зробити краще?

– Дякую громаді за таке визнання, але я лише продовжую те, що до мене робили інші. То не я поліпшив щось, а моя команда: комітет фестивалю з 30 людей та близько сотні добровольців.

  • За що Ви вдячні своєму попереднику – колишньому президенту Українського фестивалю?

– Вдячний я не одному, а всім попередникам як за те, що мені передали міцну основу, свого роду фундамент фестивалю, так і за те, що майже всі колишні президенти і віце-президенти продовжують працювати на благо фестивалю, не залишають його.

  • На Вашу думку, успіх заходу такого масштабу залежить більше від суми бюджету чи від професійності людей, які займаються його підготовкою й організацією?

– Безумовно, обидва ці фактори важливі. З одного боку, ми маємо підтримку спонсорів, зокрема УНО, місцевого уряду, Шевченківської фундації, великого спонсора родини Тимертей та головного спонсора – української каси «Дежарден», без найвагомішої допомоги якої, можливо, і фестивалю не було б. Ми завжди шукаємо нових спонсорів  і за межами української громади. Успіх заходу, звичайно, залежить також від людей, бо без їх титанічної праці і альтруїстичного служіння українській громаді таке велике свято зробити неможливо.

  • Назвіть, будь ласка, хто входить до складу комітету, та розкажіть про вклад волонтерів у підготовку свята.

Уляна Мисак – наш бухгалтер, Сильвія Балицька – режисер, Оксана Сеньків відповідає за концертну програму фестивалю, Дарія Козак – за декорацію сцени, а Марійка Суржиця вирішує питання щодо кіосків. Василь Грошко відповідає за логістику. Зважаючи на нове місце проведення нинішнього фестивалю, роботи в них побільшало, адже потрібно знайти місце для сцени, кіосків, наметів. Показом мод, медіа та маркетингом і показом фільмів опікується Тетяна Цьомко, Данило Іванський здійснює звязки з VIP- гостями, а Ольга Янішевська займається сайтом фестивалю.

За розміщення артистів, яких цього року буде чимало (лише у складі Канадської капели бандуристів 40 людей!), відповідає Петро Равський, а Андрій Мазепа зайнятий рекламою фестивалю на телебаченні. У VIP-тенті Розалін Ружитскі годуватиме та напуватиме спонсорів і артистів, Кевін Гефферт смажитиме ковбаски, Антоній Михалик варитиме вареники. Павло Голімбйовский відповідає за «Козак-паб», де гості фестивалю зможуть випити українських напоїв на будь-який смак. Координація роботи волонтерів у полі зору Оленки Прокопів, Тарас Гукало представлятиме невеликий павільйон української історії, де цьогоріч йтиметься про історію дружби французької й української громад від 1998 року. Ігор Черняєв допомагає відеоматеріалами, а Фредерік Дальфон – перекладами перекладами та фото. Марта Заборна готує хореографію на показ мод і тренує моделей. Активно нам допомагає Марійка Фармус і консультує Христина Козак.  Олена Хом’якова опікатиме малечу в дитячому куточку. Ірина Хоменко – наша нова волонтерка. Вклоняюся усім цим людям за тяжку працю.

  • Підготовча робота починається беспосередньо перед святом чи триває увесь рік?

– Під час  фестивалю ми працюємо 18-20 годин на день, але сам фестиваль – то вже вінець роботи. Підготовка до події  починається переважно у листопаді. Комітет збирається, аналізує всі більше і менше вдалі моменти останнього фестивалю, обговорює зміни, поправки на майбутнє. Далі маємо невеличкий перепочинок і в лютому знову беремося до роботи, вже виробляючи стратегію нового фестивалю. Збираємося раз на місяць, ближче до події – 2 рази, а потім і щотижня. Загалом, щоб підготувати такий великий захід, потрібно не менше 800 годин роботи. Коли лунають останні акорди фестивалю, я відчуваю щастя та гордість, що за будь-якої погоди і несподіванок, свято відбулося, тож титанічна робота кожного, причетного до успіху свята, була немарною.

  • Найкращі традиції народжуються у процесі підготовки чи вже під час фестивалю?

– Деякі збереглися ще з часу його заснування, наприклад, благословення фестивалю. Звичайно, запроваджуються й нові, наприклад, показ мод чи запрошення на свято українських військових – традиція, підказана сумними подіями в Україні.

  • Що для Вас особисто означає бути президентом Українського фестивалю в Монреалі?

– Це для мене велика честь. Я новий на фестивалі, а люди, що мене оточують, роками ним опікуються, тож щасливий бути з ними разом та зі своєю родиною, яка поряд зі мною. Вони співають у концерті, продають вареники і за стійкою бару працюють, якщо потрібно.

  • Фестиваль української культури також відвідують неукраїномовні монреальці. Чи зростає їх кількість з року в рік?

– Приємно вам сповістити, що минулого року ми мали за три дні 25 тисяч відвідувачів, і тільки 6 тисяч з них українці. Решта – греки, італійці, ірландці, квебекуа, поляки.

  • Яким Ви бачите Фестиваль у майбутньому?

– Процвітаючим, популярним і дуже  потрібним для поширення  інформації поміж інші народи про наші традиції, історію, культуру, про нашу боротьбу з одвічним ворогом та про надважливість  існування вільної, незалежної, квітучої України в центрі Європи.

  • Чи плануєте якісь кардинальні зміни чи нововведення?

– Великих змін поки що не буде. Цього року – тільки щодо складу виконавчого комітету, бо дехто вже хоче залишити фестиваль, а хтось, новий, приєднатися до команди. Плануємо також розширення комітету і нові посади.

  • Пане Грицьку, залишається лише нагадати читачам, що офіційний сайт фестивалю, на якому гості чи волонтери можуть отримати необхідну інформацію, www.ukefestmontreal.org. та всім нам побажати гарної погоди у дні проведення свята 8-10 вересня 2017.

Автор Ольга Халаш

 

Тетяна Цьомко

 

«Кожен фестиваль – це унікальний проект, особливість якого залежить від кожного члена команди, що вкладає свій талант, своє бачення і свій ентузіазм у спільну справу.»

 

Alanna Mysak CA, CPA

 

«The festival is a joyous event celebrating friendships and all that is Ukrainian, I am proud to be associated as VP finance for the St. Volodymyr Cultural Association and Montreal Ukrainian Festival!»

 

«I can’t think of a better excuse for having a blowout 3 day party. Where  everyone is invited Where you don’t have to be ukrainian to appreciate the rich culture and traditions. To enjoy the music – the singing – the dancing and of course the varenyky and kovbasa. Everybody wants to be  ukrainian during the MUF weekend!!»

Maria Surzycia

 

Інші статті журналу за вересень 2017 року

Вересень / Septembre / September 2017

Гамірне і сповнене руху літо поступилося місцем статечній неквапливій осені. Ще не почався сезон затяжних і бурхливих злив, пронизливих вітрів. Усе навкруги ще зігріте лагідним сонячним промінням і дихає теплим спокоєм і затишком, навіваючи особливий настрій, трохи сумний і трепетно-романтичний. Заснували туди-сюди вуличками, а потім вливаються в безкінечний вранішній автомобільний потік шкільні автобуси, додаючи йому осінньої яскравості. Подорослішалі, відпочилі й засмаглі за літо школярі та студенти з початком вересня, коли вляжуться трохи емоції першої зустрічі після канікул, налаштовуються на нелегку працю – здобуття знань.

Цей перший  місяць осені у Монреалі знаменується традиційним Українським фестивалем, про який розповідає його президент Грицько Бедик. Читайте цікаве інтерв’ю з пані Дарією Гуменною – директоркою Української школи ім. митрополита Андрея Шептицького, що в нашому місті.

У вересні “РАЗОМ у Монреалі” поверне своїх любих шанувальників у серпень оглядом про святкування Дня незалежності України. Про важливі для нашої спільноти вересневі події повідомляє Генеральний консул України в Канаді Андрій Веселовський.

Безсумнівно, зацікавить читачів інтерв’ю з пані Вікторією Карпяк – дочкою легендарного сенатора Павла Юзика. І ще одна ексклюзивна розмова: з лідером популярного українського гурту LETAY. У цьому номері познайомимо вас з киянином Олексієм Ковалем – талановитим сучасним український емал’єром.

Також пропонуємо до вашої уваги інформацію про всіх учасників української збірної команди “Ігор нескорених”. У рубриці “Нашого цвіту” йдеться про славетного українсько-американського скрипаля Олега Крису. На сторінках вересневого “РАЗОМ у Монреалі” – поради д-ра Шемечка щодо способів подолання конфлікту.

Про користь кавунів і динь, нова казка і цікавинки на дитячій сторінці, прості, надійні і смачні рецепти – все для вас. Читайте, пізнавайте, готуйте і будьте здорові!

 

ЗАЛИШАЙМОСЯ РАЗОМ у вересні!

За гарною посмішкою – до дантиста

«Заговори, щоб я тебе побачив» – сказав колись Сократ. «Посміхнись, аби я тебе побачив» – так можемо перефразувати цей крилатий вислів ми, бо посмішка сучасної людини перестала бути лише виявом доброзичливості. Вона говорить про рівень естетичного смаку її власника, ступінь його турботи про власне здоров’я і навіть про соціальний статус. Тож роль стоматолога нині вже не обмежується функціями «пломбуй або вирви» – від лікаря чекають значно більшого. Про сьогодення майстра посмішки, його погляд на професію, пацієнтів і життєві цінності говоримо з Тарасом Конанцем – дантистом, професором університету McGill, керівником клініки Drummond Dental Group.

  • Пане Тарасе, Ви зростали у родині дантиста, то чи вірили в дитинстві у Зубну фею і чи залишали для неї молочні зуби під подушкою?

Як у всіх канадських родинах, в нашій теж була така традиція. Залишаючи звечора зуб під подушкою, вранці спішив подивитися, чи принесла фея гроші. Тоді це було якихось 25 центів, не так, як зараз, – уже в доларах (сміється)!

  • Рішення стати дантистом, маючи перед очима досвід батька – стоматолога,  Ви прийняли легко чи обмірковували й інші варіанти професійної кар’єри?

У старших класах школи у мене  ще не було чіткого уявлення про професійне майбутнє. Але раз у раз спостерігаючи за роботою батька, почав все частіше задумуватися,  чи не спробувати й мені піти тим же шляхом. Коли прийшов час приймати виважене рішення, воно далося мені досить легко: обрав стоматологію.

  • Тато, напевно, був радий Вашому вибору?

Так, дуже радий. Мені здається, він одразу знав, що ми колись будемо працювати разом, чекав лише, коли я визначусь з вибором і вивчусь. Близько 15 років ми пропрацювали з батьком в одному офісі, у сусідніх кабінетах. Це були гарні часи. Мені загалом подобалося мати поряд когось, з ким можна порадитись, а ще приємніше, що ця людина – тато.

  • Траплялося так, що батько питав Вашої поради або консультувався з Вами?

Звичайно! Це був період взаємного навчання, якщо можна так сказати. Батько мав великий практичний досвід, а я  – більше знань щодо сучасних технологій у стоматології.

  • Де і скільки Ви навчалися стоматології?

4 роки університету “McGill”, факультет дантистики, потім ще рік аспірантури (post-graduate). Після  цього набував практичного досвіду, працюючи резидентом у лікарні.

  • Зараз Ви працюєте у Drummond Dental Group. Як довго її очолюєте?

У цій клініці я понад 16 років. Спочатку мав свою практику і додатково працював у Drummond Dental Group 2 дні на тиждень. Потім поєднав свій бізнес, бізнес батька і Drummond Dental Group та офіційно став керівником. Очолюю клініку ось уже 6 років.

  • Ваша дружина також працює в галузі стоматології?

Ні, вона логопед.

  • Що може найбільше зацікавити пацієнтів у Drummond Dental Group?

Щонайперше, особлива атмосфера. Ми відрізняємося від інших клінік дуже серйозним та виваженим підходом до обслуговування пацієнтів та щирим ставленням до них. Наша ціль – не лише надати клієнтам якісні послуги, але й огорнути їх увагою, проявити теплоту і розуміння, тому намагаємося створити для кожного клієнта невимушену атмосферу та викликати довіру до спеціалістів клініки з першого контакту – телефонного дзвінка. Для нас важливо навіть те, яким тоном ми спілкуємося з людиною. Хочемо, щоб пацієнт завжди знав, наскільки він важливий для нас, відчував, що ми його слухаємо, вникаємо у його проблему з перших хвилин спілкування і прагнемо допомогти.

  • Не секрет, що люди переважно бояться стоматологічних кабінетів. Як допомагаєте своїм пацієнтам впоратися зі страхом?

Це дуже добре запитання (посміхається)… Так, дійсно багато пацієнтів з острахом приходить на прийом до дантиста, а бояться вони, я думаю, тому, що раніше, найчастіше в дитинстві, вже мали сумний досвід. Колись, вірогідно, з ними сталося щось неприємне чи болісне, що налякало і залишило погані спогади, на прийомі у стоматолога. І тепер навіть у дорослому віці пережите тримає в страху.

  • Тож Вам потрібно бути ще й психологом?

В деякому сенсі так. Щоб вгамувати страх клієнта, я терпляче розповідаю йому, як відбуватиметься лікування, долучаю його до співпраці. Даю пацієнту варіанти вирішення проблеми, аби він сам вибрав те, що йому до душі. І тоді народжується у клієнта довіра до мене як до лікаря. Він отримує чітку уяву, що саме з ним відбуватиметься, і страхи зникають.

  • Пане Тарасе, а кому Ви довіряєте лікування своїх зубів?

З дитинства, звичайно, татові, в цьому мені пощастило. А тепер, коли тато вже не працює, я довіряю своїм колегам. У клініці є 4 дантисти, і кожен професіонал високого рівня.

  • Пане Тарасе, елегантний і вишуканий гольф, яким займаєтеся у вільний час, – це Ваша пристрасть чи лише приємний засіб відпочинку? Ви, кажуть, навіть займалися організацією щорічного турніру з гольфу.

Для мене, по правді сказати, гольф – тільки приємний відпочинок. Я граю, мабуть, зо 3 рази впродовж літа. Дуже люблю гольф, але як батько двох дітей більше часу все ж віддаю їм та й хочу проводити дозвілля з родиною. Ось тому виходити на великі змагання, що займають багато часу, для мене нереально. Коли випадає нагода  (спеціальний день, як цей турнір), то можу собі дозволити і пограти, і позмагатися.

  • Відомо, що Ви, пане Тарасе, активний член Пласту. Розкажіть, будь ласка, як і коли стали пластуном ?

Я пластун усе своє життя! З 6 років з радістю спілкуюся з природою, любив життя у таборах, походи у гори, мандрівки на каное, вечори з піснями  біля вогнища. До речі, співати я люблю, зокрема зі своїми дітьми,  які знають чимало пісень. Тож, повторю,  я ціле життя у Пласті, багато отримав від цієї організації і тепер хочу віддавати.

  • Чи хочете, пане Тарасе, щоб Ваші діти продовжили сімейну династію дантистів?

Я б дуже цього хотів! Не знаю, чи це реально… може, й ні. Мій син хоче бути футболістом, а ось на доню ще є надія (сміється). Сподіваюся! Думаю, моя професія найкраща у світі.

  • Справжній майстер повинен передати свої знання і досвід  учням, що й робите Ви на посаді професора університету McGil. Чи важка це справа – навчати інших?

Я б не сказав, що важка, якщо ти любиш і розумієш предмет, що викладаєш. Я навчаю студентів реставрації зубів, а також, як відкрити свою стоматологічну практику. І  викладати мені легко, бо ж я теж навчався у цьому університеті. Хоча минуло вже 20 років, пам’ятаю, чого я прагнув. Зараз передаю своїм учням мудрість своїх колишніх професорів, підкріплену власним досвідом. Те, що я роблю як практикуючий стоматолог, допомагає мені у викладанні, адже навчаю студентів тому, що знаю не лише з теорії.

  • Якби зараз повернутися в той момент, коли справою життя Ви обрали стоматологію, змінили б Ви своє рішення щодо вибору чи ні?

На 100%  упевнений, що колись я прийняв правильне рішення і що воно одне у моєму житті. Я продовжуватиму мою справу заради здійснення своєї мрії: хочу, щоб настав той час, коли і ті, хто працює тут, і ті, хто приходить сюди по стоматологічну  допомогу,   визнали клініку найкращою у Монреалі.

 

Ольга Халаш

 

Інші статті журналу за серпень 2017 року

«Роса» – дівоча пісня і краса

Про талановиту людину говорять: «Її Господь поцілував». Дівчат із тріо «Роса» Він не тільки поцілував – певно, постійно тримає у своїх обіймах, аби вони, молоді, щасливі, щирі, не розплескали водночас те море таланту, яким Він їх нагородив, а лише вихлюпували б його чистими, яскравими, мелодійними, чаруючими діамантовими краплями… Та й імена ж бо у дівчат які, наче продовження їхнього гармонійного співу: Наталя-а-а-а, Даня-а-а-а, Соня-а-а-а. І, як відлуння, «Роса-а-а-а»…

  • Даню, Наталю, Соню, ви всі народилися у Монреалі?

Так, ми друге і третє покоління українців, народжених у Канаді у наших родинах.

  • Здається мені, ваша зустріч і знайомство не були випадковими?

Даня: Вірно, бо мої і Наталині родичі (і старші сестри, і батьки) дружили давно і навіть співали в одному гурті. Ми ж з Наталею подружилися, коли ще малими почали ходити до української школи ім. митрополита Андрея Шептицького, і відтоді вже не розлучалися. Соня, яка трохи старша від нас, також навчалася в цій школі, з нею почали спілкуватися, коли разом заспівали у шкільних концертах.

  • Хто явив світу таке мистецьке відкриття, як «Роса»?

Мабуть, головну роль у цьому можна віддати вчительці співу української школи ім. митрополита Андрея Шептицького пані Вірі Турко-Кулицькій. Це вона нас помітила у великому шкільному хорі, побачила, що ми троє та ще кілька дівчат досить гарно співаємо і любимо це. Пані Віра вибрала серед хористів семеро дівчат, зокрема й нас, та створила ансамбль. З часом із семи учасниць залишилося четверо, а коли колектив залишила сестра Дані, утворилося тріо.

  • Який рік можна назвати роком народження тієї «Роси», що ми вже бачимо сьогодні?

Важко визначити конкретну дату, бо не знаємо, відколи починати відлік: чи як був створений перший ансамбль, чи коли співали квартетом. Точніше можна сказати, коли народилася назва нашого тріо. Її у 2012 році знайшов тато Дані. Було два варіанти назви: «Верба» і «Роса». І, хоч обидві нам подобалися, зрештою «Роса» полюбилася більше не лише тому, що гарно звучить, але й тому, що слово « роса» зустрічається в багатьох українських піснях та є символом свіжості, символом початку дня («вранішня роса») і його кінця («вечірня роса»). Тож це коротке слово, думаємо, символізує ще й безконечність. Ми навіть відмовились від англійського перекладу назви, ми «Роса» (ROSSA) усіма мовами.

  • Дівчата, можете назвати кількість пісень, заспіваних у складі тріо?

Це непросто…. Понад 50 точно.

  • Ви співаєте лише українською і англійською мовами, і це остаточний вибір?

Є одна пісня іспанською, і, звичайно, вже пора заспівати французькою, бо ж ми живемо у Квебеку. Було б непогано у майбутньому заспівати й іншими мовами, наприклад, грецькою чи китайською (жартують).

  • А як щодо музичних стилів? Пробували співати джаз чи рок?

Коли вибираємо нову пісню, не думаємо про її музичний стиль, а лише про те, подобається пісня чи ні.

  • Чи писав хтось пісні саме для вашого тріо «Роса»?

Ні, але ми думаємо, що пора б нам самим уже щось для себе написати, бо відчуваємо, що можемо. І досі цього не сталося тільки за браком часу, бо ми всі навчаємося. Думали й над тим, що існує безліч гарних старовинних українських пісень, яким ми завдяки сучасній обробці могли б дати нове життя.

  • Я випадково побачила приватний відеозапис уривку вашої репетиції пісні «Де ви, земляки мої далекі?». Чому ніколи не виконуєте цю чудову пісню на концертах?

Вона досить філософська й сумна, то підходить більше, вважаємо, до особливих концертів, з особливою тематикою, тому і виконуємо дуже рідко.

  • Ви співаєте, як дихаєте: легко і природньо, що, до речі, нечасто зустрінеш навіть у професійних колективах. Не думали брати участь у престижних конкурсах?

Багато людей вже казали, що треба нам поїхати в Україну на телешоу «Х-фактор». Ми і самі починаємо над цим замислюватися. Думаємо, як з’явиться спонсор, справа зрушиться з місця скоріше (сміються). Питання ще і в тому, що вирватися надовго з процесу навчання – непроста справа. Соня вивчає nursing в McGill University, Наталя – cinéma communications в Dawson College, Даня – Social Sciences в Cégep Régional de Lanaudière, тому навіть складно зібратися на репетицію, а тут поїздка далеко і надовго!

  • Ваші шанувальники нарікають, що рідко тішите їх виступами. Як ви обираєте, в яких концертах брати участь?

Є традиційні виступи, які ми намагаємося не пропускати, наприклад, такі як свято Маланки у січні, українські фестивалі у Монреалі, в Торонто та Верховина у Чертсі. Десь раз на 2 місяці виступаємо, а частіше не можемо, тому відмовляємося.

  • Є, напевно, концерти, які назавжди залишаться для вас особливими?

Звичайно, є. Запам’ятався концерт у 2015 році, присвячений річниці Голодомору, де ми виконували «Гей, пливе кача». Люди вставали, плакали, і це було неймовірно зворушливо… Серед «особливих» і перший виступ «Роси» на українському фестивалі у Торонто: по-перше, це була дуже велика сцена, по-друге, інша публіка, яка, до речі, приймала нас дуже тепло. Також пам’ятний нам минулорічний виступ на цьому ж таки фестивалі в Торонто, де ми співали у наметі просто серед глядачів – не на сцені. То було «живе» спілкування з публікою, що залишило незабутні враження.

  • То у вас, можна сказати, немає особливого страху чи хвилювання перед або під час виступу?

Ні, нема. Хвилювання – не для нас. Ми більше хвилюємося, якщо затримується наш вихід на сцену (сміються). Хоча в нас є дехто, хто завжди боїться перед нашим виходом на сцену і далі за кулісами під час виступу активно переживає за нас, – це пані Віра (сміються). Але нам це дуже потрібно, адже пані Віра, яку можна назвати четвертою учасницею «Роси», дає нам натхнення.

  • Творчі люди зазвичай забобонні, тому перед виходом на сцену виконують якісь ритуали на удачу чи беруть амулети. Ви також?

Ритуалів не виконуємо, а ось амулет чи талісман – жувальна гумка – має Наталя (сміються). Без неї вона на сцену не виходить і не співає.

  • Як?! Вона і співає із гумкою у роті?

Так-так (сміються разом).

  • Дівчата, в українській радіопрограмі «Трембіта» на монреальському радіо 105.1 fm часто звучать ваші пісні. Де ви їх записували і чи є у «Роси» свій диск?

Соня: записуємо у мене вдома, де мій тато обладнав повноцінну студію. Там матеріал записуємо, а потім тато робить аранжування, «MIX», «PRODUCTION», а тоді передає фахівцям на професійний «MASTERING» і зараз маємо вже свій диск із 10 піснями.

  • То, Соню, можна сказати, що твій тато Юрко Кулицький – продюсер тріо «Роса»?

Соня: Напевно, що так.

  • Чи товаришують «росинки» і чи зустрічаються поза репетиціями і концертами?

Так, ту невелику кількість вільного часу, що маємо, проводимо разом. Ми найкращі подруги і, без перебільшення, любимо одна одну! Якби не ця щира любов, то, напевно, ми не змогли б співати так злагоджено, як співаємо, та і тріо «Роса», мабуть, не існувало б без нашої дружби.

  • Наталю, Соню, Даню, скажіть, чи «Роса» для вас – серйозний проект на все життя?

Ми не знаємо, чи станемо професійними співачками, чи ні. Нам легко і приємно співати разом, але у житті є ще стільки цікавого, а нам лише по 19-20 років! Соня мріє про кар’єру у сфері охорони здоров’я, у Наталі неабиякий акторський талант, Даня любить політику і хоче боронити природу. Та музика і пісня, безперечно, надзвичайно важливі у нашому житті: ми любимо співати, ми любимо тріо «Роса», а, як  буде далі, покаже життя.
 

Автор Ванесса Міранда

 

Пані Віра Турко-Кулицька – вчителька співу української школи ім. митрополита Андрея Шептицького.

«Менi, як вчительцi спiву, вже з самого початку було видно, що дiвчата мають сильний вокальний талант i гарний музичний слух. Часто у школi пiд час перерви вони замiсть того, щоб, як iншi дiти, бавитись чи щось перекусити, приходили до мене, аби поспiвати. Вони всi менi, як рiднi, i я пишаюся ними».

 

 

 

Інші статті журналу за серпень 2017 року

Серпень / Août / August 2017

Котиться літо до фінішу серпнем, бо ж місяць цей – переддень і передвісник золотої осені. Несміливо вплітаються перші пасма жовтого листя в крони дерев, медом, яблуками та грушами пахне Спас. Серпень – захід літа, але продовження життя. Коли останні дні місяця лягають на землю першими золотавими листочками, коли тихий і лагідний смуток за квітучим літом наповнює душу, українці відмічають День Незалежності своєї Батьківщини – найбільше державне свято.

26 років тому, 24 серпня 1991 року, народилася Україна як суверенна держава, і тепер маємо в нашій історії дату із дат, подію з подій, що перед усім світом засвідчила прагнення українського народу як нації до вільного, щасливого, заможного життя. Зберегти незалежність, збудувати міцну державу – святий обов’язок сучасних українців перед попередниками, чиї імена назавжди увійшли в історичну пам’ять, у душу нашого народу, які були корінням і джерелом української державності, які залишили нам у спадок любов до Батьківщини, вивірені часом і знегодами кращі риси народної душі та національного характеру. День Незалежності широко святкується не тільки в Україні: його урочисто відзначають у багатьох країнах, а надто в Канаді, де одна з найбільших і найзгуртованіших українських спільнот світу.

У серпневому “Разом у Монреалі” розказуємо про сьогодення майстра посмішки Тараса Конанця – дантиста, професора університету McGill, керівника клініки Drummond Dental Group. Читайте також інтерв’ю з талановитими дівчатами з вокального тріо “Роса” з Монреаля.

Дізнайтесь сьогодні про гучне свято в Оттаві – український фестиваль, що втретє сколихнув канадську столицю. 24 серпня у цьому місті в рамках проекту Ottawa Welcomes the World виступатиме гурт “ONUKA”, а інтерв’ю з його лідеркою та засновницею Натою Жижченко читайте вже зараз на сторінках журналу. Цікавим буде для вас і знайомство з львів’янкою Катериною Михайловою – колишнім парамедиком батальйону «Айдар», єдиною жінкою в збірній команді України, що братиме участь в Іграх Нескорених у вересні 2017 року в Торонто.

Тим, хто ще не відпочивав на Cutler Lake Lodge, відкриваємо це гарне місце у матеріалі про сімейний бізнес родини Малих. Заглянь, читачу, у рубрику “Нашого цвіту” і дізнавайся, ким ще з вихідців з України можеш пишатися. У цьому номері також є розповідь про те, як колись в українських родинах “планували” дітей та кому – сину чи дочці – батьки надавали перевагу. Читайте про користь свіжих огірків та мерщій готуйте страви за рецептами від “Разом у Монреалі”.