Іде весна, іде ясна, мов квітка розвилася, і спогад нам несе вона про віщого Тараса
Понад 50 років монреальський відділ Конгресу українців Канади влаштовує у березні Шевченківське свято. Це одна з тих традицій української громади, яку плекають та бережуть і яка з часом не втрачає своєї актуальності. 12 березня 2017 року, незважаючи на лютий мороз, до Дому української молоді завітали численні шанувальники творчості видатного Тараса.
Культурно-мистецький референт монреальського відділу КУК, берегиня й організаторка концерту Богдана Клецор-Гаврилюк цьогоріч запропонувала деякі зміни, про які вона сказала: “ Ми провели невеликий експеримент, відмовившись від святкової доповіді, і натомість надали більше часу митцям, зокрема і тим, що недавно приїхали з України і яких ми хочемо долучити до української громади”.
До слова, експеримент глядачеві сподобався, і на сцені з Шевченковим словом виступило щонайменше 4 покоління артистів. Концертний вечір розливався багатоголоссям хору «Відлуння» під керуванням Івана Гутича; бринів збентежено на струнах бандур Арсена Гнатюка та Володимира Моти, зривався у височинь дзвінкими дитячими голосами учнів українських шкіл ім. митрополита Андрея Шептицького та ім. митрополита Іларіона, проникливо тужив співом тріо «Роса», переливався діамантами обертонів солістів Галини Ваверчак, отця протоієрея Володимира Кушніра та баритона з Маріуполя Ігоря Мостового, хвилював декламуванням Марти Сидор та учня української школи ім. Т. Шевченка Арсена Півторака, набував яскравих національних барв, подарованих родиною Коневич.
Пані Богдана Клецор-Гаврилюк не приховує, що організаційному комітету та їй, як голові, непросто збирати разом артистів, за якими вона «полює» протягом року, та ще й, що не менш важливо для проведення концерту, залучити помічників: тих, хто візьме на себе «закулісну» роботу, починаючи зі звукорежисури і закінчуючи прозаїчними касовими розрахунками. Попри все, зусилля організаторів щедро винагороджуються піднесено-хвилюючими моментами, коли натхненні Шевченковою творчістю глядачі та артисти разом виконують «Заповіт» або Гімн України. Отак і збувається заповітна Тарасова мрія – об’єднати українців, як би далеко від Батьківщини вони не були, на славу неньки України.
Автор Анастасія Гарай